Притчі 
Молитва, без сумніву, – це також наша відповідь на любов, яку дає нам Бог. Молитися означає посвячувати Йому свій час, а час – це життя! До того ж, у молитві ми віддаємо себе Богові, даємо Йому своє серце і все наше життя, щоб повністю належати Йому, ми віддаємо себе в розпорядження Його волі, виражаємо Йому свою любов, приймаємо відповідні рішення тощо.
Молитва – це також акт любови до ближнього. Іноді виразний і свідомий, коли ми просимо в молитві про нього. Але навіть у звичайній молитві прослави, коли потреби ближнього не займають наших думок, ми переживаємо правдиву братню любов до нього. І справді, молитва нас умиротворяє, наповняє спокоєм, робить нас більш смиренними і милосердними, а ті особи, яких Бог ставить на нашому шляху, з певністю користають з цього. Я б додав, що уже той факт, що ми звертаємося до Бога, наближаємося до Нього у вірі й любові, справляє, що автоматично, якщо можна так сказати, усі люди, яких ми носимо у своєму серці, і навіть ті, які без нашого відома пов’язані з нами тисячами невидимих, але реальних ниточок, також наближаються до Бога і користають з нашої молитви.
