Притчі – Бабусю, як мені зрозуміти, що я закохалася?
– Дуже просто, внученько. Ти пам’ятаєш, як ви познайомилися?
– Звісно, бабусю. Я пам’ятаю не лише наше знайомство, але і кожну зустріч: як ми перший раз посміхнулися один одному, як перший раз взялися за руки, як поцілувалися. Знаєш, бабусю, я навіть пам’ятаю, все-все-все, про що йому розповідала; над якими його жартами сміялася; як готувалася до кожного побачення; у що була одягнена, щоб йому сподобатися. Це любов, бабусю?
– Ні, внученько. Любов – це коли пам’ятаєш, у що він був одягнений на побаченнях. А якщо пам’ятаєш себе, це закоханість.
____________________
– Бабусю, скажи мені, коли настає час розлучатися? Може, краще йти після першої ж ночі, поки ще немає надій, що не виправдалися, не чекаючи з’ясування стосунків, залишивши на пам’ять тільки збентежений приємний спогад? Чи після багатьох і багатьох ночей, коли усе само потихеньку зникне, невідомо куди і чому; спокійне «екологічне» розлучення, без болю що щось рветься, без надривів і криків?
– Тут усе дуже просто, внученько. Йти потрібно не після якоїсь певної кількості ночей, а після першого ж ранку, коли тобі не захочеться встати раніше і приготувати йому сніданок. Напої його тоді чаєм, поцілуй на прощання і зачини двері.
_____________________
– Бабусю, він мені досі сниться.
– Внученько, згадай торішній сніг.
– До чого тут торішній сніг? Я ж поради в тебе хотіла спитати, а не про погоду поговорити.
– А я тобі, внученько, її вже і дала. Якщо ще болить, якщо ще не до кінця забулося, якщо здригається ще усередині, то ти скажи про себе подумки: «Торішній сніг». І стався до того, що у вас було, так само. Неможливо зберегти сніжинку влітку, внученько, – настає і їй час розтанути. І хоч тобі зараз у це важко повірити, але обов’язково випаде новий сніг. Просто довірся часу і дочекайся його, нового, свіжого, чистого, першого снігопаду. Але якщо ти ще сумуєш за тим, що минуло, повторюй про себе: «торішній сніг, торішній сніг, торішній сніг».
