Притчі 
Прихід Божого Сина у світ мусить викликати переворот у сумлінні людей. Стосовно Його особи та Його слова не може існувати жодного застереження. Його необхідно прийняти безумовно, з цілковитою вірою, і цьому не можуть завадити жодні звичаї, ідеології чи вчення, із Мойсеєвим законом включно. Зрозуміла річ, що поведінка і вимоги Ісуса приводять до кризи сумління в кожного, хто Його слухає, хто з Ним зустрічається. Адже зустріч з Ісусом може завершитись або повним прийняттям Його особи з вірою та любов’ю, або замішанням, як у Никодима, або ж глухою і затятою ворожістю, як у тих, хто таки не має найменшого наміру зректися власних думок, власних інтересів, власного способу життя і перекручує кожен вчинок Ісуса, намагаючись виправдати свою поведінку глупими мотивами – наприклад, скрупульозним зберіганням суботи, так начеб воно могло становити якесь обмеження для Божого діяння.
Таким чином присутність Ісуса у світі стає великим судовим процесом, що його Він влаштовує над світом, тимчасом як світ думає, що влаштовує його над Ним (Ів. 3:19): Ісуса звинувачують, потім арештовують, засуджують і розпинають. Але все це, з одного боку, виявляє найглибші настановлення Його ворогів супроти Бога, а з іншого – здійснює Божий план спасіння всіх віруючих: із пшеничної зернини, похованої в землі, виросте новий повний колосок; пастир своєю смертю рятує овець!
Ісус прийшов для того, щоб цей суд здійснився (Ів. 9:37), тобто розрізнення не так між праведниками і грішниками, – адже всі є грішні і всі мусять «відродитися», щоб увійти в царство Боже (Ів. 3:5), – як радше між віруючими і невіруючими, між тими, хто приймає, і тими, хто відкидає Бога, що об’являє Себе в особі Свого Сина. Для Івана не є таким важливим страшний суд у кінці світу. Набагато важливішим для кожної людини є те, що відбувається кожної миті її життя, щоразу, як вона стоїть перед вибором між тим, чи бути з Христом, чи стати проти Нього; між тим, чи вірити по-справжньому, тобто вірити в Божого Сина своїм життям і вчинками, чи відкинути Його. Година засудження Ісуса (Ів. 12:31) – насправді це година засудження світу, тобто всіх тих, хто стає Його ворогом, це засудження диявольської сили («князя цього світу»), видимим виявленням якої, у кінцевому підсумку, є їхня поведінка.
Антоніо Джирланда, “Ключ до Біблії: Новий Заповіт”
