Чотири свічки тихо горіли і поволі танули…
У цілковитій тиші було чути, як вони розмовляють.
Перша сказала:
– Я – Спокій. На жаль, люди не вміють мене берегти. Гадаю, мені доведеться таки погаснути!
І вогник тієї свічки згас.
Друга сказала:
– Я – Віра. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть навіть чути про мене, а тому немає сенсу горіти далі.
І враз подув легенький вітерець і загасив свічку.
Дуже засмутившись, третя свічка промовила:
– Я – Любов. Я вже не маю сил горіти далі. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто найбільше їх любить – своїх близьких.
І довго не гаючись, згасла й ця свічка.
Раптом до кімнати зайшла дитина і побачила три погаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:
– Що ви робите!? Ви мусите горіти: я боюся темряви!
Промовивши це, вона заплакала.
Схвилювавшись, четверта свічка сказала:
– Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити інші три свічки: я – Надія.
А надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам. (Послання до Римлян св. ап. Павла 5:5)