Притчі 
Стосунки людини з Богом не зводяться лише до якоїсь системи теоретичних істин, що їх вона мусить прийняти, чи до якогось комплексу приписів, які наказують щось чи забороняють. Вона має передусім цілковито віддати себе в розпорядження Богові. Тому апостоли у відповідь на запитання слухачів закликають їх до «покаяння». Покаятися не означає чинити якісь важкі, покутні діла. У мові оригіналу це слово насправді має значення «змінити спосіб думання», тобто стати в душі відкритим до Бога, звільнити свій розум від упереджень і від того звичного способу думання, що хотіло б диктувати Богові правила Його дій. Адже Бог завжди діє непередбачливим для нас чином – точно так, як це було з Ісусом.
Кожна людина має свої упередження, свої звички, свої прагнення, свою гордість, свої звичаї, свій спосіб життя і думання. «Покаятися», змінитися в глибині власного серця – означає готовність поставити весь цей багаж під сумнів і подивитися на своє життя новими очима, у світлі Божого приходу до нас в особі Ісуса. Як приклад такої готовности Ісус ставить дитину (пор. Мт. 11:25; 19:13-15). Дитина не має минулого, не має упереджень чи власности, яку треба захищати. Вона відкрита, проста, податлива, вона приймає те, що їй кажуть: така простота і відкритість (а не, звісно, просто дитиняча поведінка) – образ готовности прийняти царство Боже.
Антоніо Джирланда, “Ключ до Біблії: Новий Заповіт”
