Притчі Притча Леонардо да Вінчі
Створюючи фреску “Тайна вечеря”, Леонардо да Вінчі годинами бродив вулицями Мілану, вдивляючись у лиця перехожих. Так, з натури, писав живописець лиця апостолів Петра, Андрія, Якова, Іоанна, Филипа, Варфоломія, Фоми, Матвія, Якова Алфеїва, Фаддея, Симона. І все ніяк не міг знайти натурників для образів Христа та Юди Іскаріота. Леонардо спинив роботу посередині і відновив її тільки після того, як знайшов ідеальні моделі.
Одного разу, відвідавши виступ хору, художник побачив в одному з юних співаків досконалий образ Христа, і, запросивши його до своєї майстерні, змалював з нього кілька начерків та етюдів.
Минуло три роки. “Тайна вечеря” була майже завершена, але Леонардо так і не знайшов натурника для Юди. Здавалося, не було в Мілані нетрів і закутків, яких би не обійшов майстер у марних пошуках. Кардинал, який відповідав за розпис собору, підганяв його, вимагаючи, щоб фреска була готова якомога швидше.
І от після багатоденних пошуків художник знайшов чоловіка, чий образ підходив для фрески. Молодий, але передчасно зістарений, брудний, обідраний, п’яний, він валявся в стічній канаві. Часу на етюди в майстерні вже не було, і Леонардо наказав своїм помічникам притягнути його просто в собор, що вони й зробили.
З великими труднощами його приволокли туди і поставили на ноги. Він не розумів, що відбувається, поки Леонардо зображав гріховність, самолюбство і безвір’я, якими дихало його обличчя.
Коли він скінчив роботу, жебрак, який вже встиг витверезити, розплющив очі, побачив перед собою картину і викрикнув перелякано й тужливо:
– Я вже бачив цю картину!
– Коли? – недомислено запитав Леонардо.
– Три роки тому, ще до того, як усе втратив. У той час, коли я співав у хорі, і життя моє було сповнене мрій, якийсь художник намалював з мене Христа…
А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли – тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла. (Послання до Римлян св. ап. Павла 1:21,22,24)