Комета та нічні птахи

Коли прийшов час вирушати в дорогу, Комета була така схвильована, що ледве не злетіла зі своєї орбіти. Сталося це не стільки зі здивування від того, що її вітає сила-силенна небесних світил, скільки від радости, що вона перша нестиме благу звістку про спасіння людського роду і про вічне життя.

«Я просто зобов’язана опанувати свої емоції», – сказала до себе Комета, коли її вперше сильно шарпнуло вбік, а була вона ще молодою Кометою і, як усі юні створіння, трохи замріяною.

Отож Комета, коли мчала небесною дорогою, була страшенно зосереджена, її голівка яскраво сяяла, а за нею тягнувся блискітливий шлейф. У певний момент вона зауважила, що з її дороги було усунено всі перешкоди, – небесні світила трималися подалі від її орбіти, чорні діри в космосі моментально заповнювалися і навіть найдрібніші астероїди стрілами розліталися в різні боки.

Усі тривоги потроху розвіялися і Комета поринула в мрії, бо страшенно любила це заняття: уявляла посмішки людей, які приймуть її вістку, маленького-великого Царя Безконечности, який надасть змісту людському життю, радість і піднесення народів та їх відродження.

Так приємно було мріяти про щось гарне, що лише в останню мить Комета збагнула, як необачно вчинила: вона летіла занадто швидко, і тепер ніщо у світі не могло б їй допомогти зупинитися над яслами у Вифлеємі, хіба що на тисячу кілометрів далі.

Впавши в паніку, маленька зірочка – скупчення пилу, газу та криги – не знала, до якого святого звернутися, бо в ті часи в небі ще не було багато святих.

Вона вже влетіла в теплий подих землі, засяявши ще яскравіше, як помітила миготіння в повітрі: великий птах, немов загублений, зиґзаґами кружляв у небі. Це був справжній пишний пугач, спонукуваний голодом та невдалим полюванням, він, за волею провидіння, піднявся аж туди. За допомогою таємничої мови, спільної для всіх крилатих, Комета попросила в нього допомоги. І попри те, що птах був приголомшений світлом та незвичайним проханням, він одразу подав потужний клич тривоги і безліч нічних птахів вмить прилетіли на цей заклик.

Великий пугач виявився неабияким стратегом найвищого ґатунку: він розклав крилатих, немов сітку, попереду ядра зорі, тоді як сотні інших вчепилися за її хвіст.

План спрацював досконало, як зрештою і все, що було доручено природі, і Комета в оточенні своїх нічних літунів легенько зупинилася над печерою, не спізнившись навіть на мить. Саме в цю хвилю почувся перший крик Дитятка. Прийшов гурт пастухів, але ніхто з них не бачив великої кількості пернатих, які, виснажені неймовірними зусиллями, відпочивали в тіні дерев та в ущелинах навколо печери. Натомість сови, сичі, пугачі, сплюшки на своє превелике здивування зауважили, що вони дуже добре бачать не тільки постаті пастухів, але навіть окремі волоски їхніх борід та пори на їхній шкірі. В ту ж саму мить, дивлячись одне на одного, зі ще більшим здивуванням зауважили, що їхні очі, дотепер такі ж, як і в інших птахів (тому-то їм так важко полювати вночі), яскраве світло Комети сильно розширило.

Власне, починаючи від тієї Різдвяної ночі, нічні птахи мають великі очі, здатні бачити і в найбільшій темряві. Вони стали такими завдяки зоряному світлу, яке в порівнянні зі щойно народженим Світлом було немов світло свічки.

Наступна

Печера, якої не було

Тієї ночі земля з хвилюванням чогось очікувала. Мікроскопічна планета з однієї з сонячних систем в ... Читати далі

Попередня

Не бажай нічого, що у ближнього твого – Частина 6

Людина має одне правдиве прагнення: «Хочу бачити Бога». Спрагу Бога втамовує вода вічного життя (див. ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *