Притчі Учень спитав учителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди в доброму настрої, ніколи не сердишся. Поможи й мені стати таким.
Учитель згодився й попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
– Якщо ти на когось розсердишся і затаїш кривду, – сказав учитель, – то візьми картоплину: напиши на ній ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплину в пакет.
– І це все? – незрозуміло спитав учень.
– Ні, – відповів учитель. – Ти маєш завжди носити цей пакет із собою, і щоразу, коли образишся на когось, класти в нього картоплю.
Учень згодився.
Минув певний час. Пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став досить важким. Його було дуже незручно завжди носити із собою. Крім того, та картопля, яку він поклав першою, почала псуватися і неприємно пахнути.
Учень прийшов до учителя і сказав:
– Усе це неможливо носити з собою. По-перше, пакет надто важкий, а, по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуйте щось інше.
Але вчитель відповів:
– Те саме відбувається у твоїй душі. Коли ти на когось ображаєшся і сердишся, то кладеш на душу важкий камінь. Просто ти відразу цього не помічаєш.
Потім каміння стає дедалі більше. Вчинки обертаються у звички, звички – у характер, який породжує смердючі пороки. Я дав тобі змогу спостерігати збоку весь цей процес. Щоразу, коли ти вирішиш образитися на когось, або, навпаки, самому когось скривдити, подумай, чи потрібен тобі цей тягар.
Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне. (Послання до Галатів св. ап. Павла 6:8)