Притчі 
Жив колись купець, який сильно розбагатів. Але час минав, і зрозумів він, що пора душу свою до зустрічі з Богом готувати. Став він людей розпитувати, що слід робити, щоб Бог його помилував.
Одні кажуть йому:
– Роздай статки бідним і будеш Богові угодний.
Інші говорять:
– Пожертвуй статки на будівництво храму і будеш Богові угодний.
А старець порадив йому:
– Ти навернися до Бога, покайся і будеш Богові угодний.
Покаявся купець, у сльозах сповідував усі гріхи свої. І добре стало в нього на душі. Але час минав, а йому все не давало спокою питання: чи угодний він тепер Богові?
Став він людей розпитувати.
Одні кажуть:
– Раз ти покаявся, душу свою очистив, то тепер роздай статки свої бідним і будеш Богові угодний.
Інші говорять:
– Раз ти покаявся, душу свою очистив, то тепер пожертвуй статки свої на будівництво Храму і будеш Богові угодний.
Пішов купець до старця за порадою, той і каже:
– Раз ти покаявся, душу свою очистив, то тепер тримай її в чистоті. Душа починає працювати тільки після покаяння. А в іншому – поступай так, як душа чиста підкаже.
Так і жив той купець у трудах до самої смерті. Кажуть, що і бідним допомагав, і на храми жертвував. Тільки про це мало хто знав. Купець усі свої добрі справи в суворій таємниці тримав, тому нічого про них і невідомо.
Бо благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився. (Послання до Ефесян св. ап. Павла 2:8,9)