Ліщина

У великому саду за огорожею росли в добрій згоді і мирі фруктові дерева. Весною вони потопали в молочно-рожевій піні, а до кінця літа гнулися під вагою стиглих плодів.

Випадково в цю дружну трудову сім’ю затесалася ліщина, яка незабаром шалено розрослася і загордилася про себе.

– Навіщо мені стирчати в саду за огорожею? – незадоволено бурчала вона. – Я зовсім не збираюся жити тут самітницею. Нехай мої гілки перекинуться через огорожу на вулицю, щоб уся околиця знала, які в мене чудові горіхи!

І ліщина почала наполегливо долати високу огорожу, щоб з’явитися в усій красі перед перехожими.

Коли настала пора і її гілки виявилися суцільно усипані горіхами, усяк охочий став їх обривати. А коли руки не діставали, у хід йшли палиці і каміння.

Незабаром побита і обламана ліщина розгубила не лише плоди, але і листя. Безживно звисали через огорожу її покалічені гілки, а в густій зелені саду красувалися налиті соком яблука, груші, персики…

Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. (Євангеліє від Матфея 5:5)

Попередня

Прикрість

Вирушивши погожою днинкою на людей поглянути і себе показати, один синьйор зустрів на вулиці свого ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *