Притчі 
Дуже легко любити тих, хто далеко, з ким ми не живемо під одним дахом. Часом нам видається, що ці особи в сто разів ліпші від наших домочадців. Однак часто таке судження базується на принципі: добре там, де нас немає. Ми знаємо цих людей з якихось товариських зустрічей, спільної відпустки, але не маємо найменшого поняття, як вони поводилися б, якби були нашими братами-сестрами, чоловіками-дружинами чи бабусями-дідусями.
Люди часто закохуються в героїв телесеріялу, захоплюються особами, фото яких бачать на перших шпальтах газет. Проте, на мою думку, так діється лише тому, що телевізор можна вимкнути, газету відкласти вбік, а от із матір’ю, батьком, братом чи сестрою так не вдасться зробити. З ними треба жити. Вони мають свої вподобання, комплекси, слабості, плани та наміри. І з тим усім вони постійно входять у наше життя. По-іншому не вдасться, бо родина чи інша спільнота – це сотні перехресть, на яких дуже часто не працюють світлофори, а дорожні знаки забруднилися. Отож, трапляються різні пригоди. Тому не можна говорити, що близькі гірші від інших людей. Ні, вони не гірші. Найчастіше вони такі самі, от тільки ми знаємо їх набагато ліпше.
