Пшеничне зерно, що залишилося на поле після жнив, з нетерпінням чекало дощу, щоб чим глибше заритися в сиру землю напередодні прийдешніх холодів. Мурашка, що пробігала повз, помітила його. Зрадівши знахідці, вона, не роздумуючи, звалила важку здобич на спину і насилу поповзла до мурашника. Щоб завидна встигти до домівки, мурашка повзла без зупинки, а поклажа все важче тиснула на її натруджену спину.
– Навіщо ти надриваєшся? Кинь мене тут! – заблагало пшеничне зерно.
– Якщо я тебе кину, – відповіла мурашка, важко дихаючи, – ми залишимося на зиму без харчів. Нас багато, і кожен зобов’язаний промишляти, щоб множити запаси в мурашнику.
Тоді зерно подумало і сказало:
– Я розумію твої турботи чесного трудівника, але і ти вникни в моє становище. Послухай мене уважно, розумна мурашко!
Задоволена тим, що можна трохи перевести дух, мурашка скинула із спини важку ношу і сіла відпочити.
– Так знай же, – сказало зерно, – у мені міститься велика життєдайна сила, і моє призначення – породжувати нове життя. Давай укладемо з тобою полюбовно один договір.
– Який такий договір?
– А от який. Якщо ти не потягнеш мене в мурашник і залишиш тут на рідному полі, – пояснило зерно, – то рівне через рік я винагороджу тебе. – Здивована мурашка недовірливо похитала головою. – Вір мені, дорога мурашко, я кажу щиру правду! Якщо ти зараз відмовишся від мене і почекаєш, то потім я з часом винагороджу твоє терпіння і твій мурашник збагатіє. В обмін на одне ви отримаєте сто таких же зерен.
Мурашка замислилася, почухавши потилицю: «Сто зерен в обмін на одне. Та такі чудеса тільки в казках бувають».
– А як ти це зробиш? – зацікавлено запитала вона, все ще не вірячи.
– Покладися на мене! – відповіло зерно. – Це велика таємниця життя. А тепер вирий невелику ямку, закопай мене, а влітку повертайся.
У вказаний термін мурашка повернулася на поле. Пшеничне зерно дотрималося своєї обіцянки.
Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів (Євангеліє від Іоанна 12:24).