Миропомазання – Частина 2

ОЛЕКСАНДР МЕНЬ

У 1998 році я здійснив подорож до Росії. З Варшави я вирушив потягом у Москву. На російському кордоні на мене чекала несподіванка. Цілий натовп робітників заполонив перон, і нашому поїзду просто поміняли колеса! І справді, російські колії ширші за західноєвропейські. Саме тоді я усвідомив, що опинився в іншому світі. У Москві на мене чекали інші несподіванки.

Розмовляючи через перекладача з однією молодою православною черницю, я був здивований, почувши всі давні антикатолицькі пересуди, узяті з підручників XIX століття. Ці люди нічогісінько не знали про пошуки християнської єдності, про яку навчає Другий Ватиканський собор.

Тепер я краще зрозумів, у чому полягала суть скандалу з православним священиком Олександром Менем, який розгорівся десятьма роками раніше. І справді, він казав: «Хочеться плакати, коли бачиш розкол між християнами. Це гріх супроти волі Христа, за який ми всі відповідальні. Єдність буде відновлена через смирення і братню любов. Тому ми повинні взяти все, що добре, у всіх християнських конфесіях».

о. Олександр Мень

Олександр Мень засуджував також крайній російський націоналізм, який намагався прийти на зміну комунізму. Мень казав: «Любити свою батьківщину не означає ненавидіти інші батьківщини!» Усе це не подобалося ані КДБ, ані фанатикам-націоналістам.

Де б священик не був, за ним усюди стежили люди у чорному авто. Йому дали зрозуміти, що він повинен покинути Росію, якщо йому дороге життя. 9 вересня 1990 року він вийшов зі своєї дачі о 7 ранку, після чого повинен був пройти через невеличкий лісок пішки і сісти в електричку. До нього підійшов якийсь незнайомець і захотів з ним поговорити. У той час з-за дерева вибіг інший і вдарив отця сокирою по голові. Отець Олександр втратив багато крові і невдовзі помер.

Смерть отця Меня позначила період християнського відродження у Росії. Незабаром у книгарнях з’явилася його книжка «Життя Ісуса Христа». У комуністичні часи жодне видавництво не хотіло її видавати. Ця книга мала приголомшливий успіх: у перші місяці після її виходу у світ було продано мільйони екземплярів. Так, росіяни прагнули дійти до суті; вони хотіли ще більше з’єднатися з Христом.

НАЗНАМЕНОВАНИЙ ДЛЯ ЖИТТЯ

Історичні дослідження розповідають нам про те, що під час Другої світової війни нацисти знищили мільйони євреїв. Але цифри – це одне, а реальне життя – інше.

Голландська дівчина-підліток Едіт Велманс, яка пережила війну, походила з єврейської сім’ї. У своєму щоденнику вона день за днем розповідала про ті жахливі роки. Ось декілька уривків з нього:

6 лютого 1941 року. Випав сніг. Усе навколо біле. Одного єврея, друга нашої сім’ї, арештували. Всі ми повинні зареєструватися. На наших паспортах вони поставлять літеру «J» на позначення єврея.

24 серпня 1941 року. Я почула це у вечірніх новинах: євреї не мають права відвідувати школу.

26 червня 1942 року. У середу всі ми, євреї, повинні віддати свої велосипеди. Це просто удар нижче пояса!

1 липня 1942 року: Ще нові заходи: нам заборонили їздити потягами.

7 січня 1943 року. Трапилася немислима річ: заарештували мого брата Жуля, який хотів утекти в Англію.

Лютий 1943 року. Маму, в якої зламане стегно, стягнули з лікарняного ліжка. Разом з моєю дуже виснаженою бабусею її депортували в Польщу.

Звичайно, Едіт вже ніколи не побачить ані брата, ані маму, ані бабусю. Звідки цей жахливий геноцид?

У своїй книжці «Гітлер до Гітлера» Жак Брос розповідає нам про молодість нацистського диктатора. У сім’ї Гітлерів у Браунау-на-Інні в Австрії були друзі-євреї, з якими у них були хороші відносини. У дитинстві Гітлер не мав нічого проти євреїв.

Коли йому виповнилося 11 років, він вступив у коледж міста Лінц. Уроки його не цікавили. Та один з його вчителів припав йому до душі. Він був фанатичним прихильником німецького націоналізму, расистом, а особливо антисемітом.

У своїй книзі «Майн Кампф» Гітлер писав про нього:

«Усе моє життя, можливо, визначив цей учитель історії, др. Леопольд Петч. Ще сьогодні я не без емоцій згадую цього чоловіка із сивим волоссям, який у своєму запальному викладі представляв реальне життя як якийсь сухий історичний спогад, що він його вивільняв з мороку століть. Ми сиділи і слухали, у наших думках ставало ясно, ми були зворушені до сліз».

Добре було б, якби у цьому віці молода людина могла відкрити для себе приклади життя, посвяченого для добра усіх, без жодної дискримінації. Особливо життя справжніх християн, для яких, як казав святий апостол Павло, «…де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3:11).

Наступна

Миропомазання – Частина 3

ЗАКВАСКА В ТІСТІ Події відбувалися у Сен-Мало у 1948 році. Моїй мамі тоді виповнилося тридцять ... Читати далі

Попередня

Миропомазання - Частина 1

ДОПОМОГА ПРИХОДИТЬ З НЕБА Хоч скелелазіння по Альпах – річ чудова, та воно також і ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *