Був час, я хотів вивчити сто мов. І на кожній з них хотів розповісти людям євангельську історію.
– Нехай мільйони увірують в Ісуса Христа, – думав я і твердив напам’ять турецькі фрази, французькі дієслова і персидські прислів’я.
А одного дня довелося побачити в торговельному центрі корейця (а може, в’єтнамця, хто їх розбере), який просив милостиню. Він не знав мови і не міг розповісти, як тут опинився. Йому потрібні були не гроші, а їжа. Це читалося в його очах.
Я узяв його за руку і повів до одного з фаст-фудів. Купив суп, хліб, друге і сік. Нічого не сказав, але подумав:
– Заради Тебе, Господи.
Це було пару років тому. Мови я так і не вивчив, а то була моя найкраща проповідь.
Діти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою. (Перше послання св. ап. Іоана 3:18)