Притчі «Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:21).
МІЙ КРАСИВИЙ КОСТЮМ
Ральф розповідає про своє дитинство в Шотландії.
Мені мало виповнитися п’ять років. Я був у крамниці мого батька, коли раптом зчинилася колотнеча між батьком та двома його братами. Мій тато був один проти двох. Ця бійка, яка зруйнувала мій невинний дитячий світ, надовго закарбувалася в моїй пам’яті. Те, що я бачив, було чимось неймовірним: у крамниці з парасолями все стояло догори дригом. Шибки шаф розлетілися на тисячі скалок, обличчя мого батька було залите кров’ю, а двоє братів і далі нападали на нього з неймовірною дикістю. Коли тато вже був доведений до краю, його брати розвернулися і, грюкнувши дверима, вийшли. Вони подалися в Америку.
Про причину цієї незабутньої сутички я дізнався набагато пізніше. Троє братів об’єдналися, щоб купити магазин парасоль, які тоді набули неабиякого поширення. Певний час справи йшли дуже добре. Аж до того дня, коли мої дядьки помітили, що мій тато зловживає їх довірою, беручи чималі суми грошей з каси і програючи їх у казино.
А втім, Бог знає, що мій тато за своєю природою не був якимось покручем; навіть навпаки, він був ідеалістом, який прагнув щастя для всього людства. Але безумство власної величі вело його в пастку. Одного дня, коли мені виповнилося тринадцять, я насмілився і спитав його:
– Тату, чому ти граєш на гроші?
Його сіро-блакитні очі спохмурніли і він мовив:
– Це важко пояснити. Бачиш, тепер усі дороги закриті. Колись я врешті виграю і тоді зможу робити те, що захочу!
У шістнадцять років я пішов працювати на завод. То були важкі дні; дванадцять, а іноді й чотирнадцять годин праці на добу серед нестерпного шуму. Заробляв я тридцять шилінгів за тиждень – така зарплатня була смішною. Однак я вирішив здійснити свою мрію – купити красивий костюм. Я заощаджував понад рік, і врешті назбирав необхідні чотири фунти, за які купив собі пристойний костюм. Кожне пенні, яке він коштував, я заробив працею власних рук. Це був успіх!
Одного осіннього вечора я повернувся додому втомлений після виснажливого робочого дня, проте був щасливий; мене запросила сім’я мого приятеля Бернара на молодіжну вечірку. Спершу я добре помився в кухні, потім відкрив двері шафи, щоб узяти свій красивий костюм, який того вечора мав одягнути вперше. Мої пальці торкнулися вішака, і він загойдався в порожнечі. Костюма там не було! Я пережив важкий удар. То був жах. Я увесь затремтів, охоплений страхом і люттю.
У той момент я почув, як хтось відчиняє вхідні двері. Увійшов тато, його обличчя було блідим і витягнутим. Він глянув на мене з якимось застиглим неспокоєм. Мені здавалося, що всі бурі світу ревіли навколо мене. Однак вираз обличчя мого батька на якусь мить змусив мене забути про страждання і злість. Це була зруйнована людина.
– Мені прикро, – сказав він.
Він уперше промовив ці слова. Потім швидко відвернувся, але я встиг помітити відблиск сліз у його очах. Мені також хотілося плакати. Хоч я і був несказанно розлючений, однак відчував сором за нього. Врешті-решт, саме жаль до нього допоміг мені опанувати себе.
* * *
Десята Заповідь забороняє непомірковану захланність, яка зароджується від непоміркованої жадібности багатств та могутности, яку вони дають.
ЗАЦІПЕНІННЯ
Один молодий власник станції технічного обслуговування прийшов на тамтой світ і жаліється святому Петрові:
– Не треба було мене губити таким молодим!
– Що? Молодим? У мене тут є графік робочих годин, за які вам платили ваші клієнти. З нього випливає, що ви повинні були б мати вже понад сто років!
