Притчі Охрещений долає заздрість доброзичливістю, покорою і відданням себе Божому Провидінню
К’ЯРА ЛЮБИЧ
Червень 1978 року. На Рим спадала ніч. Декілька дівчат, що працювали в місті, мешкали разом в одному підвальному приміщенні. Наслідуючи засновницю руху «Фоколяре» К’яру Любич, вони ревно прагнули жити згідно з Євангелієм.
Щойно дівчата сказали одна одній на добраніч, як у двері подзвонили. Хто міг прийти о такій порі?
У дверях стояв чоловік. Виглядав він стривожений і збентежений.
– Завтра нас із донькою виженуть з дому, бо я не зміг заплатити за помешкання, – сказав він.
Дівчата переглянулися і, за спільною згодою, відкрили шухляду, куди складали гроші, які залишалися від їхньої зарплати. Вони віддали цьому чоловікові все, довірившись Богові. На світанку задзвонив телефон. Почувся голос того чоловіка, який у крайній необхідності прийшов напередодні ввечері.
– Я зараз прийду, поки ви ще не пішли на роботу.
Через чверть години дівчина, яка відчиняла двері, побачила знайомого чоловіка – він цілковито перемінився.
– Учора ввечері, – сказав він, – як тільки я прийшов додому, дружина вручила мені чималий конверт. У ньому нотаріус повідомляв, що я отримав спадщину. Таку спадщину, про яку ніколи й не мріяв. Отож, я хотів би поділитися цієї радістю з вами.
Сума грошей, яку чоловік віддав дівчатам, удвічі перевищувала ту, яку вони йому позичали.
К’яра Любич, яка розповіла цю історію, зробила такий висновок:
– Коли ти даєш, роби це задля Божої любови, не очікуючи нічого взамін.
А потім додала:
– У нас завжди є що дати – свій вільний час, свою посмішку, свій мир.
