Притчі Перемогти прив’язання до багатств необхідно, щоб увійти в Царство Небесне. «Блаженні убогі духом» (Мф. 5:3).
ЗБАГАТИТИСЯ, ЩОБ ПОДІЛИТИСЯ
У 1966 році в Марокко було дуже мало шкіл. А тисячі дітей у цій країні залишалися приреченими на неуцтво й убогість упродовж цілого життя.
Абат П’єр пригадує свою подорож у Марокко в той час:
Я був у Сале, у Марокко, і побачив, як одна бригада будувала школи. Всього лиш за тисячу доларів вони збудували школу з місцевих матеріялів.
Повернувшись у Францію, я розповів це нашим лахмітникам з Емауса. І ось через якийсь час одна із спільнот Емаус приносить мені дві тисячі доларів, кажучи:
«Це на відкриття двох нових шкіл для дітей у Марокко». Згодом на мою адресу з Марокко прийшов лист. Один неграмотний робітник продиктував його комусь на ринку. Зміст листа такий:
«Здійснилося! Я відвів свого синочка в школу. Він вивчає французьку, арабську і все інше, чого я ніколи не вчив. Я був на першому уроці й почув, як учитель сказав: Ця школа збудована завдяки праці бідних мешканців Парижу, таких самих бідних, як ви. Я знайшов громадського писаря, щоб він написав тобі і подякував, а також прошу тебе подякувати своїм друзям. Скажи їм, що, на мою думку, те, що вони тут зробили, найбільше в історії відносин наших двох країн».
Тоді абат П’єр поставив собі запитання про цих лахмітників: «Як ці типи, що прийшли з різних місць, належать до різних рас, мають різні думки, серед яких чимало негідників, як вони можуть мирно співіснувати і працювати з такою професійною ефективністю?»
А відповідь така: «Ключ до цієї загадки криється в найвищому правилі спільнот Емаус: люди там працюють не щоб збагатитися, а щоб поділитися».
Багач з євангельської притчі, цей скупий чоловік, який хотів зібрати величезний врожай, не був багатий перед Богом.
Як каже абат П’єр, «людина по-справжньому щаслива тільки через щастя інших людей!»
