Притчі Суспільство має право на інформацію, яка спирається на засади правди, свободи, справедливости.
Треба бути поміркованим і стриманим у використанні засобів соціальної комунікації.
БІЛА ТРОЯНДА
У Мюнхені, на півдні Німеччині, у 1943 році Софія Шол дивилася на сонце, яке своїм світлом затоплювало її камеру. Їй ще не було двадцяти трьох років, а через декілька годин її стратять на гільйотині. Вона була засуджена за велику зраду. Втім, дівчина спокійно снідала. Трохи раніше вона написала у своєму щоденнику:
«Чи не повинна кожна людина, коли б вона не жила, бути готовою стати перед Богом?»
У той день Софія Шол відчула, що готова. Вона підійшла до своїх катів з миром у душі. Поряд стояв її брат Ганс, якому було двадцять п’ять, і їхній приятель Крістоф Пробст. Троє молодих людей даремно боролися з нацистським божевіллям.
Софія приїхала в Мюнхен, щоб навчатися на філософії. Вона вже мешкала тут шість тижнів, коли в університеті відбулася надзвичайна подія. Листівки передавалися з рук у руки. Здавалося, студенти були захоплені. Вона підняла один аркуш і прочитала:
«Листівки Білої Троянди».
«Ніщо так не принижує цивілізований народ, як його готовність без опору піддатися темним спонукуванням банди самодурів. Де б ви не були, чиніть пасивний опір. В ім’я нашої західної християнської цивілізації не дозвольте, щоб ця машина атеїстичної війни продовжувала функціонувати».
Софія закам’яніла, прочитавши цю листівку. Ганс… Її брат наважився! Це міг бути тільки він. Через декілька днів вона отримала підтвердження свого припущення. І тоді вона також приєдналася до руху опору.
Почалася божевільна пригода: разом з друзями Ганс і Софія заполонили Мюнхен листівками Білої Троянди. Всі черпали силу у своїй вірі в Христа. Вони знали, що Його застереження щодо боягузтва стосується їх особисто: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло!» І вони справді не боялися говорити правду. Ось що вони писали про євреїв у 1942 році:
«Після захоплення Польщі триста тисяч євреїв убили як тварин. Це найогидніший злочин, здійснений супроти людської гідности, і жоден інший злочин в історії не можна з ним порівняти».
Ці листівки поширилися по всій території великої Німеччини, від Гамбурга до Зальцбурга, й аж до Відня. Гестапо скаженіло. Молоді люди знали, що їхні дні полічені. Вони посилили свою діяльність.
18 лютого 1943 року Софія з братом попрямували до університету з валізами в руках, наповненими листівками. Якраз перед відкриттям авдиторій вони викинули їх вміст згори зі сходів. Але охоронець їх заскочив і поспішив закрити всі виходи та попередити гестапо.
Ганса і Софію ув’язнили. Вони були засуджені на смерть за державну зраду.
На суді Софія зберігала спокій:
«Що означає моя смерть, – сказала вона, – якщо завдяки нам тисячі людей живуть».
