Притчі Колись жила одна бідна бабуся.
Такою бідною вона була, що іноді їй навіть не було з чого хліба випекти. І була в неї зла сусідка, яка цю бабусю невпинно її бідністю докоряла. І раптом помітила сусідка: як тільки вона починає хліб пекти, у бабусі теж з труби дим йде, ніби хліб печеться.
– Невже ця жебрачка теж розбагатіла? – здивувалася сусідка. – Потрібно б заглянути до неї, перевірити.
Заходить сусідка до бабусі, а та дійсно коровай з печі виймає.
Посадила бабуся сусідку за стіл, хлібом свіжим її пригощає.
Здивувалася сусідка:
– Звідки ж у тебе хліб? Нещодавно ти була бідніша за церковну мишу, а тепер щодня хліб печеш?
І розповіла їй бабуся, що втомилася вона від докорів у бідності. І стала головешку, що диміла, у піч підкладати, коли сусідка починала хліб пекти. Тиждень так проходить, другий, і от бабуся і придумала:
– А дай я буду Бога про милість Його просити кожного разу, як головешку до пічки кладу.
Так і стала поступати. Поклала вона головешку в піч, помолилася, і раптом хтось стукається у віконце. Стоїть старий жебрак, весь у лахмітті, хліба просить. А хліба-то в домі ні кусня. Віддала бабуся старцю останню свою картоплину. Той її з’їв і знову хліба просить.
Звідки ж я тобі, старче, хліба візьму? – каже бабуся.
– А ти з печі дістань, – відповідає старець.
Заглянула бабуся в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Охнула вона, дістала коровай з печі, стала старця годувати. Він з’їв увесь коровай і ще просить.
– Немає в мене більше хліба, – каже бабуся.
– А ти знову з печі дістань, – знову відповів старець.
Дивиться бабуся – там знову коровай лежить.
Дістає вона коровай з печі, а сама вголос дивується:
– До яких же пір Бог хліб мені даруватиме?
– А до тих пір, поки з щирим серцем ділитимешся з усіма голодними, – відказав дідусь.
Оn відтоді і не переводиться ніколи в домі доброї бабусі хліб.
Людину, яка доброхітно дає, любить Бог, і нестачу діл її поповнить. (Притчі Соломонові 22:8)