Якось напередодні Новорічних свят вчителька запропонувала своїм третьокласникам написати про те, що б хотіли вони попросити у Святого Миколая.
Прийшовши додому, сіла перевіряти дитячі твори. І один з них дуже обурив її. Вона кілька разів перечитувала виведений старанним дитячим почерком лист з проханням про диво. Ні, не помилки прагнула знайти вчителька. Тепер вони не мали жодного значення. До кімнати увійшов чоловік.
– Що сталося, чим ти так стривожена?
– От, прочитай, будь ласка, – і вона протягнула чоловікові зошита.
“Святий Миколаю, я не проситиму в тебе багато. Усього лише виконай моє прохання. Зроби мене хоч ненадовго телевізором. Я дуже хочу, щоб рідні вечорами збиралися разом і вислуховували мене, не перебиваючи. Щоб тато, повернувшись після роботи, запитував у мене про те, що ж у житті сталося нового. А мама, коли їй сумно, приходила до мене. Щоб мені раділи як новому телевізору, який тепер у нашій квартирі займає майже всю стіну. Я б посунувся, щоб знайшлося місце і для ялиночки. Я так хочу хоч трохи пожити життям будь-якого телевізора!”
– Бідна дитина. І, послухай, є ж такі батьки, – обурювався чоловік вчительки.
Дружина підняла на нього заплакані очі:
– Любий, це написав наш син…
Батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому. (Послання до Ефесян св. ап. Павла 6:4)