Притчі Форестьє
На найскладнішому етапі велопробігу Тур де Франс лідирував відомий спортсмен Мішель Форестьє. Здавалося, медаль уже красувалася в нього на грудях. Цей етап спортсмен розпочав у чудовій формі і швидко спускався серпантинами Альп. Єдиним достойним конкурентом Форестьє був лише італієць Рікардо.
Ось Рікардо наздоганяє лідера. Кілька хвилин триває запекла боротьба – хто швидше? Рікардо переганяє. Раптом на наступному віражі італієць на мить втрачає керування своїм велосипедом і зникає на узбіччі траси. Свідком нещасного випадку був лише Форестьє. Мить вагання… Він різко гальмує, зіскакує з велосипеда, спускається в балку і за якусь хвилю з’являється знову, несучи на спині потерпілого. Біля пораненого спортсмена одразу ж заметушилися медики. Форестьє ж утратив дорогоцінні хвилини, а з ними – й перемогу. Проте інформація про його затримку поширювалася блискавично.
На фініші спортсмена зустріли шквалом овацій.
Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа. (Послання до Галатів св. ап. Павла 6:2)
Гелена
Це трапилося в Америці. Сестра Гелена, яка вчителювала в Міннесоті, згадує:
– Марко – надзвичайно допитливий восьмилітній хлопчак, кучерявий, темноволосий із бистрим поглядом. На уроках він постійно розмовляв, так що одного дня в мене урвався терпець і пригрозила:
– Марку, якщо ти скажеш ще хоча б слово, я заклею тобі рота.
Але це не допомогло! Я зрозуміла, що повинна діяти рішуче, тому вийняла з шухляди липку стрічку і наклеїла Маркові на губи. Повертаючись, розлючена, до вчительського столу, я потайки зиркнула на хлопця. Цього було досить: я розсміялася, а за мною вибухнув реготом увесь клас.
Шість років опісля я зустрілася з цими ж дітьми на уроках з математики. Марко став симпатичним підлітком, до того ж був дуже старанним учнем. Він докладав великих зусиль, аби вчитися найліпше в класі, хоча в цих намірах він був не єдиний.
Якось я відчула своєрідну ностальгію, прагнення повернути атмосферу колишнього нестерпного класу. Треба було щось придумати, і я оголосила:
– Нехай кожен візьме аркуш паперу і напише в стовпчик прізвища всіх своїх однокласників. Тоді навпроти кожного прізвища зазначить його чесноти.
Усі вихідні я виписувала чесноти кожного з учнів, якими його наділили товариші, а зранку в понеділок роздала ці “характеристики” дітям. Багато хто з моїх учнів променів радістю. Дехто був здивований. Проте, що важливо, з цього дня атмосфера в класі докорінно змінилася.
Кілька років по тому я відвідала своїх батьків. Тато запитав:
– Чи ти чула трагічну новину про Марка? Він загинув у В’єтнамі.
І додав:
– Його батьки хотіли б тебе побачити.
Цього ж вечора я відвідала їх. Мати Марка розповіла:
– У його внутрішній кишені знайшли цей старий потертий клаптик паперу. Ймовірно, Марко не розлучався з ним.
Жінка розгорнула аркуш і показала мені: це був той самий перелік чеснот хлопця.
Упродовж усіх цих років Марко черпав силу до життя в тому, що доброго помітили в ньому його друзі того далекого дня.
Радість людині у відповіді вуст її, і як добре слово вчасне! (Книга притч Соломонових 15:23)
Ворожка
Це трапилося на півночі Німеччини під час Другої світової війни. Жінка непокоїлася: від її чоловіка, який воював на Східному фронті, вже шість тижнів не було жодної звістки. Дружина пішла до ворожки, прохаючи її розповісти, що трапилося. Та розклала карти і сказала:
– Погані новини! Ваш чоловік зрадив вас із російською актрисою. Ви його більше ніколи не побачите.
Цілковито приголомшена, зранена горем, бідолаха ледве дісталася до своєї домівки.
Наступного дня її чоловік приїхав у довгоочікувану відпустку. Нарешті він побачить свою кохану дружину! Пройнятий хвилюванням солдат натиснув на кнопку дзвінка, проте відповіді не було. Він дзвонить ще і ще. Намарно.
З допомогою сусіда чоловік виважив двері. Зайшовши до кімнати, він побачив свою дружину в кріслі – мертвою. На столі лежала записка: “Я довідалася від ворожки, що мій чоловік зрадив мене з російською актрисою і ніколи не повернеться. Без нього я не хочу жити”.
Недарма Святе Письмо засуджує ворожіння (Левит 20:27).
Мец
Маршал де ля Ферте завойовував для Людовіка XІV – Короля-Сонця – Мец. Якось маршалу доповіли, що з оточеного міста до нього прийшла юдейська делегація з наміром засвідчити свою повагу. Маршал сухо відповів:
– Я не хочу бачити людей, предки яких розіп’яли нашого Господа.
Проте хтось зауважив, що прибулі принесли в дарунок чотири тисячі екю золотом.
– Нехай увійдуть. Зрештою, нещасні негідники, розпинаючи Ісуса Христа, не відали, що чинили.
Марк Твен
Якось Марк Твен розпочав свій виступ із скорботною урочистістю:
“Юлій Цезар помер. Шекспір помер. Наполеон помер. Я також почуваюся ненайліпше…”
Годинник
Це трапилося невдовзі після Першої світової війни. Корі тен Бум, донька голландського годинникаря, допомагала батькові вести їхній родинний бізнес. Проте справи йшли щораз гірше. Ось що розповіла дівчина.
– Банкрутство? Ніколи!
Ця думка першою промайнула мені в голові, коли я зіскочила вранці з ліжка. Усю ніч перед моїми очима маячіли рахунки на неймовірні суми, які треба було сплатити до кінця тижня. Того дня в нашу крамничку зайшов чоловік, якого я ніколи раніше не бачила. Сидячи за своїм робочим столом, я чула, як він сказав батькові:
– Я хотів би купити доброго годинника.
– Ось дуже надійний годинник, – мовив тато, показуючи незнайомцеві свій найліпший товар.
Я бачила, як чоловік вийняв із течки гроші. Гроші! Просто неймовірно! Я була впевнена, що їх досить, аби відвернути катастрофу. Вже на порозі незнайомець сказав:
– Недавно я купив годинника у Ван Гутена, проте покупка виявилася невдалою: годинник часто зупиняється.
– Чи могли б ви мені його показати? – запитав батько.
Батько узяв годинник, зняв кришечку, оглянув механізм під лупою і щось полагодив.
– Цей годинник просто прекрасний. У ньому лише заклинювало коліщатко, я легко його вивільнив. Ван Гутен – чудовий годинникар, якому можна цілковито довіряти. Можете повернути мені годинник, який щойно придбали.
Незнайомець відмовлявся, проте все ж віддав годинник батькові, а батько повернув йому гроші. Після цього чоловік пішов.
Я була в розпачі.
– Тату, що ти накоїв?!
– Слухай, Коро, – відповів він. – Я вважаю, що залагоджувати справи за спиною колег непорядно. Розумію, тебе непокоїть борг, який ми повинні сплатити до кінця тижня, проте не хвилюйся: покладаймося на Господа.
І справді, через кілька днів до нас завітав покупець.
– Пане тен Буме, я хотів би придбати якийсь надзвичайний годинник, який існує лише в одному екземплярі. Чи могли б ви мені щось запропонувати? Я заплачу, скільки потрібно.
– У мене є такий годинник, – відповів батько. – Його зроблено на замовлення австрійського імператора. Це масивний золотий годинник, в якого вперше у світі було вмонтовано музичний механізм. Проте невдовзі після того, як годинник був готовий, імператор зрікся трону і не зміг сплатити потрібної суми.
Розповідаючи, батько відімкнув сейф і вийняв з нього годинника. Клієнт оглянув його зблизька. Було помітно, що годинник йому сподобався. Він купує його! Чоловік поклав на стіл банкноти, забрав годинника і пішов, цілком задоволений. Тільки-но він вийшов, я захоплено вигукнула:
– О чудо! Бог справді допомагає нам. Якою нерозумною була я, не довіряючи Йому!
Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові. (Псалом 54:23)
Шляхетність
Для вшанування пам’яті Джузеппе Верді в міланській Ля Скала організували концерт, для участі в якому запросили кількох знаменитих музикантів, які повинні були диригувати окремими творами.
Масканьї, який вважав себе найвидатнішим музикантом свого часу, прийняв запрошення з умовою, що йому заплатять більше, ніж Тосканіні.
Через кілька днів після концерту Масканьї принесли додому гонорар: один франк. Тосканіні від свого гонорару відмовився.
Ротшильд
Барон, який товаришував з Ротшильдом, поскаржився якось на свого боржника, який не хотів повертати йому 50 000 франків.
– Не залишається нічого іншого, як звернутися до суду, – відповів Ротшильд.
– Згоден, це можна зробити, проте в мене немає жодного документу, який би засвідчував позику.
– Отже, потрібно одержати такий документ.
– Але як?
– Зроби так: напиши цьому чоловікові, щоб надіслав тобі 100 000 франків, які він тобі винен.
– Але ж я позичив йому лише 50 000!
– Справді, він відповість, що винен лише 50 000, – відказав Ротшильд.
