Незвичайні історії – Частина 2

Гебельс

Це трапилося в Німеччині під час Другої світової війни. Георг Мавс (1888-1945), людина з християнськими переконаннями, був учителем історії.

Якось на уроці у випускному класі він розповідав про християнське милосердя в контексті світових подій.

Один із учнів підняв руку і запитав:

– Чи справжня любов до наших ворогів актуальна й нині?

– Слова Ісуса Христа чинні усюди і завжди, – відповів учитель.

– Отже, ми повинні любити англійців?

– Безперечно!

– Проте у вчорашньому виступі по радіо міністр пропаганди Гебельс сказав, що наш обов’язок – ненавидіти їх.

Учитель зрозумів, що потрапив у пастку і на хвилю змовк. Тоді впевнено промовив:

– Навіть міністр Гебельс не може скасувати Христової заповіді.

Наслідком цієї сміливої відповіді був арешт гестапо і смерть від голоду в концтаборі Дахау.

Ворота в концентраційний табір Дахау

Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас. (Євангеліє від Матфея 5:11,12)

Отець Сорте

У понеділок 20 жовтня 1941 року о 715 ранку комендант Нанту полковник Гольц – ішов до комендатури в супроводі офіцера, щоби перейняти пост чергового. Місто дрімало в напівтемряві – день ще не прокинувся. На початку вулиці Короля Альберта на полковника й офіцера напали ззаду двоє чоловіків і вбили їх, вистреливши з револьвера.

Фюрер зреагував на цю подію жорстоко.

Через два дні після атентату, 22 жовтня, було оголошено розшук терористів. Генерал фон Штюльпнагель, військовий командувач у Франції, на вимогу Берліну повинен був стратити 50 французьких заручників.

“Враховуючи важкість злочину, – проголошувала прокламація фон Штюльпнагеля, – 50 заручників буде розстріляно, якщо винні не здадуться до півночі 23 жовтня”.

Отець Сорте, який очолював неподалік абатство Бельфонтен, довідавшись із газет про ці події, занепокоївся: загине п’ятдесят осіб! Він не міг цього допустити. У неділю 26 жовтня отець прийняв рішення, а в понеділок вирушив у Нант.

Усю ніч напередодні отець Сорте впорядковував папери. На світанку, зійшовши на залізничній станції в Нанті, священик подався до церкви Святого Хреста, щоб помолитися перед іконою Богородиці; він міг сподіватися, що на світанку його не помітять. Отець Сорте довго молився, а потім пішов у готель д’Акс на площі Людовіка XVІ, де розмістилася комендатура.

На реєстраційній картці священик написав: “Я прийшов з наміром дати цінні свідчення панові полковнику в справі ідентифікації терористів, які вбили його попередника”.

Абата Сорте пропустили, і офіцер почав було його розпитувати. Проте дон Габрієль відмовився розмовляти з усіма, крім коменданта фон Бодмана. Йому відповіли, що коменданта зараз немає. Проте отцеві все ж вдалося наполягти, щоб коменданту доповіли про нього.

– Я лише віддам полковникові листа.

У листі було написано:

“Пане коменданте, Ви, як офіцер, розумієте, якого болю нам завдасть загибель 50 наших співвітчизників. Будьте милосердні, врятуйте ці життя, зважте, який розпач та непримиренний гнів обійме серця їхніх батьків. Заради любові до Вашої матері пощадіть цих людей, які, безперечно, завинили, проте не заслуговують за свої провини кари смерті. Будучи капеланом у минулу війну, я зустрічав серед французьких поранених і німецьких вояків. І до тих, і до інших я ставився однаково, жалів їх усіх і, ризикуючи власним життям, намагався полегшити страждання тих, хто помирав на полі битви.

Не маю наміру вимагати від Вас знехтувати тим, що є Вашим обов’язком. Оскільки знаю, що, на Вашу думку, заради утвердження безпеки необхідно пролити кров французів, тому не суперечитиму Вашим рішенням, проте прошу, щоби кров, яка проллється, була моєю.

Ваш вирок я сприйму без жодного слова. Для мене він буде радістю”.

Комендант Нанту лише виконував накази. Самостійно він не мав права прийняти жодного рішення. У цій справі він мусив би не підкоритися наказові фюрера, якому безпосередньо підпорядковувався генерал фон Штюльпнагель. Проте цей документ глибоко зворушив полковника. Отець Сорте палко промовляв до нього. Коли він закінчив говорити, комендант запевнив, що негайно передасть зміст листа телефоном у Париж, верховному командуванню.

Через день, 28 жовтня 1941 року, генерал фон Штюльпнагель видав таке звернення:

“Населенню Франції. Французькому урядові повідомлено, що рейхсфюрер вирішив відмінити страту заручників у справах атентату в Нанті та Бордо”.

Благання отця Сорте було вислухане.

Бо всякий, народжений від Бога, перемагає світ; і ця перемога, що перемогла світ, – віра наша (Перше послання св. ап. Іоанна 5:4)

Священик Луїс Падільо і солдат, поранений снайпером, під час повстання у Венесуелі. 1962 рік

 

Вишні

Мама послала маленького П’єра купити 2 кілограми вишень. Коли хлопчик повернувся, вона переважила пакунок: півтора кілограма! Обурена, мати телефонує власникові магазину:

– Ви негідники! Не посоромилися обманути дитину!

– Пробачте, пані, – відповів той. – Зважте вашого сина, і ви зрозумієте, де поділися ті півкілограма.

Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 4:5)

Рішення

Вона переглянула стільки літератури про шкідливі наслідки паління, що вирішила більше не… читати.

Шлях нерозумного прямий у його очах; але хто слухає поради, той мудрий (Книга притч Соломонових 12:15)

Каяття

Якийсь чоловік, сповідаючись, каже:

– Я винен у крадіжці кількох мішків муки зі складу.

Священик запитує:

– Скільки ж тих мішків ти украв?

– Три, або ні, більше – п’ять.

– Отже, три чи п’ять? – не зрозумів священик.

Той відповів:

– Власне три я вже украв, а ще два маю намір поцупити!

Сповідь без каяття – марна справа, чи не так?

Наблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні. (Послання св. ап. Якова 4:8)

Це – Папа Римський

Якось пізно увечері Папа Іван Павло ІІ зателефонував у швейцарську клініку з наміром поговорити із польським священиком, який там лікувався.

– Алло, хто говорить? – запитала чергова.

– Це – Папа Римський.

– Невже? У такому разі з вами розмовляє китайська імператорка! – відповіла сестра, і поклала слухавку.

До своїх прийшов, і свої Його не прийняли (Євангеліє від Іоанна 1:11)

Авжеж

Одного літнього чоловіка запитали, чи здійснилися мрії його дитинства.

– Авжеж! Коли мені було чотири роки, я не терпів, як мене зачісували. Я мріяв полисіти!

Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите (Євангеліє від Матфея 20:22)

Її знівечене обличчя

Французький священик Гі Жільбер, який опікувався безпритульними дітьми та підлітками, розповідав, яких клопотів йому колись завдали “квартиранти”:

– Її знівечене обличчя з’явилося на телевізійному екрані в новинах. Обурена Франція споглядала стареньку із слідами побоїв на обличчі. Вся країна дізналася, що заподіяли вісімдесятилітній жінці двоє негідників, будучи добре напідпитку. Безбороннішу жертву знайти неможливо: її мізерна пенсія дозволяла ледве зводити кінці з кінцями. Невиліковна хвороба з кожним днем сповільнювала рухи старенької, змушуючи повільно пересуватися, тримаючись за меблі.

Один із зловмисників бив її, вимагаючи показати, де сховано заощадження. Молодший лише мовчки спостерігав. Нарешті вони знайшли гроші. У той час, як двоє негідників ділили ці нещасні двісті франків, бідолашна старенька, проявивши неабияку відвагу, двічі повернула ключ, що стирчав у замку. Потім вона покликала на допомогу.

Коли поліціанти привели до мене цих злочинців, уже закованих у наручники, для обов’язкового обшуку (я прихистив їх 8 днів тому), наші погляди зустрілися.

Двоє молодиків непорушно стояли переді мною. У моєму погляді ці негідники могли прочитати відразу, гнів і сором за цей мерзенний учинок. Але вони намагалися віднайти знак людського співчуття, який допоміг би їм у пошуках майбутнього відкуплення. У комісаріаті, куди привели зловмисників, їх усю ніч били: за звичкою, поліціанти не забарилися розпочати вершити правосуддя.

Далі їх били в тюрмі. В’язні не схильні поблажливо ставитися до новачків, якщо напередодні їхні злочини коментували в пресі. На тілі в них з’являлися все нові синці та садна – свідчення мерзенності їхнього вчинку. Не залишалося нічого іншого, як проситися в окрему камеру.

Тут вони перебували в цілковитій ізоляції 23 години на добу. Коли я зустрівся з молодшим із них у кімнаті для відвідувань, він перехопив мій погляд, а потім знесилено впав на лавку. Сльози ринули йому з очей. Спершись головою на руки, він просидів непорушно хвилин з двадцять, не відважуючись глянути на мене.

Не пролунало ні слова. Жодного. Дзвінка тиша, яку порушували лише схлипування, зраджувала сором хлопця, його самотність, а також радість, що є хтось, хто, незважаючи на все, простягнув йому руку підтримки.

Христос завжди з нами, чи ж не так?

Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі, підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння. (Євангеліє від Матфея 9:12,13)

Наступна

Незвичайні історії – Частина 3

Мати Елізабет За часів Другої світової війни мати Елізабет очолювала згромадження сестер у Ліоні. У ... Читати далі

Попередня

Незвичайні історії - Частина 1

Форестьє На найскладнішому етапі велопробігу Тур де Франс лідирував відомий спортсмен Мішель Форестьє. Здавалося, медаль ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *