Орел і гримуча змія – Частина 3

Добро під личиною зла

Багато років тому на півдні Америки головним джерелом прибутку був бавовник. Та от на поля кинувся довгоносик і почав нищити весь урожай бавовнику.

Люди впали у відчай, вони опинилися на межі прірви. Проте маленький шкідник виявився добром під личиною зла. Він змусив фермерів забути про бавовник і перейти на вирощування арахісу. Зрештою, арахіс виявився значно прибутковішою справою, ніж бавовник. На знак вдячності фермери звели пам’ятник ненависному довгоносикові в містечку Ентерпрайз у штаті Алабама.

Той самий пам’ятник у наші дні

 

Не спочивайте на лаврах

Якось один фельдмаршал попросив аудієнції в Наполеона. Наполеон знав, про що йтиметься, проте, як і належиться доброму командувачеві, погодився вислухати його. Фельдмаршал приніс новину про щойно здобуту велику перемогу. Він довго розповідав про власні досягнення, нагромаджував подробиці одну за одною.

Наполеон увесь час уважно слухав, але не зронив ані слова. Офіцер був розчарований. Він сподівався на тепліший прийом, на Наполеонові вітання. Але ні чого такого не сталося.

Підбиваючи підсумки, маршал повторив багато чого з того, що вже говорив. Офіцер вів далі, а Наполеон незмінно ввічливо слухав, тож маршал розцінив мовчання як заохочення продовжувати оповідь. “Наполеон, – думав він собі, – безсумнівно, зараз мене похвалить, бо я таки добряче заслужив на це”.

Коли маршал нарешті закінчив, Наполеон поставив йому одне запитання:

– А що ви робили наступного дня?

Фельдмаршал не знав, що сказати. Він зрозумів урок. Відтоді офіцер не забував, що не можна спочивати на лаврах, і нехай інші тебе хвалять.

Від бажання багато залежить

Зіг Зіглар

Тема бажання нагадала мені Історію про одного бейсболіста, який 1945 року грав за команду “Браунз” із Сент-Луїса. На той час у вищій лізі, безсумнівно, не було слабшої команди.

Вони мали гравця, який виступав лише рік. Він грав на другорядній позиції і навіть потрапляв в основу. Проте цей гравець мав повне право претендувати на присутність у музеї слави. Юнака звали Піт Грей.

Іще в ранній юності Грей мав палке бажання, честолюбний задум – грати у вищій бейсбольній лізі. І він досяг свого, попри те, що мав тільки одну руку. Проте саме завдяки тій руці та дивовижному прагненню Пітові вдалося подолати складний шлях до вищої ліги. Тож доволі часто від бажання таки багато залежить.

Безстрашний?.. Хочу нові гальма!

Майк Вікет

Багато років тому сталася велика пожежа на велетенському нафтопереробному заводі. Полум’я шугало в повітря на десятки метрів. Небо вкрилося брудним чорним димом. Від вогню йшов такий сильний жар, що пожежники змушені були відступити назад. Іще хвиля і пожежу було б неможливо опанувати.

Раптом з іншого боку вигулькує якась пожежна машина, мчить вулицею, аж гальма скрегочуть. Вона вихоплюється на тротуар просто на межі вогню. Пожежники, вистрибують і починають гасити полум’я. Побачивши це, вогнеборці, які стояли віддалік, позастрибували у свої машини, під’їхали ближче і теж узялися за гасіння вогню. Унаслідок узгоджених дій їм, хоч і з трудом, але вдалося локалізувати пожежу.

Люди, які спостерігали за командною роботою, думали: “Господи, той чоловік за кермом вантажівки – ото безстрашний!” Було прийнято рішення відзначити його особливою винагородою за відвагу, виявлену в боротьбі з вогнем.

На церемонії вручення мер міста звернувся до нього:

– Капітане, ми хотіли б ушанувати вас за неймовірний вияв хоробрості. Завдяки вам вдалося врятувати чимало будинків, можливо, навіть життів. Чи є якась річ – яка завгодно, що її ви дуже хотіли б мати?

Не вагаючись капітан відповів:

– Прошу пана, було б файно отримати нові гальма!

Гуманітарна освіта

Джеймс Мішнер

1942 року для військово-морських сил США шукали кваліфікованих кадрів. Четверо молодих чоловіків у шортах стояли, тремтячи, у невеличкій кімнатці. Похмурі члени комісії запитали першого претендента: “Що ви вмієте робити?”

Рекрут відповів: “Я – закупівельник великої мережі магазинів. Я навчився швидко оцінювати ринки, ціни та тенденції”.

Члени комісії запитали: “Ви що, не можете робити нічого практичного?” і відправили його геть.

Коли комісія запитала наступного чоловіка, юриста, чи вміє він робити щось практичне, він відповів: “Я вмію зважувати докази та організовувати інформацію”. Його кандидатуру також відкинули.

Третьому чоловікові поставили те саме питання. “Я добре знаю мови і доволі непогано історію”, – відповів той. Усі члени комісії в один голос застогнали і також “забракували” його.

Тоді четвертий чоловік упевнено сказав: “Я маю вищу інженерну освіту, вмію ремонтувати дизельні двигуни”. Його відразу вирішили взяти на роботу.

На момент, коли закінчилася війна, закупівельник мережі магазинів уже був помічником міністра військово-морських сил, мав купу складних обов’язків, які потребували вміння швидко оцінювати ситуацію. Пройшовши курси військово-морського менеджменту та урядових процедур, він став справжнім фахівцем.

Юрист опинився на посаді помічника адмірала Гелсі. Під час вирішальної битви він ретельно проаналізував результати розвідки і логічно вирахував, де розміщено флот противника. Він пішов у відставку обвішаний медалями.

Щодо третього чоловіка, то він отримав роботу секретаря кількох комісій конгресу, допоміг окреслити перспективи присутності США в південно-тихоокеанському регіоні.

А як на кінець війни склалася доля четвертого чоловіка, який мав вищу інженерну освіту? Він і далі ремонтував дизельні двигуни.

Прогулянка з Богом

Девід Джуніпер

Одного ясного осіннього ранку я снідав і міркував: “Останнім часом у мене лише проблеми. Проблеми на роботі, проблеми вдома, треба таки знайти час і помолитися про їх вирішення”. Раптом я відчув, що хтось зайшов у кімнату за моєю спиною. Я обернувся і охнув: “Господи Ісусе! Що Ти тут робиш?”

Господь стояв у дверях! Я протер очі – невже де справді Він? Так, усе збігалося від краєчка білих риз до променистого сяйва навколо голови. “Тобто… е-е-е… не те, що Тебе тут не треба. Просто я якось не звик, що Ти отак являєшся тут у матеріальному вигляді”, – промовив я, затинаючись.

Цей несподіваний візит спантеличив мене. Подумки я перебирав свої вчинки і гадав, що вчинив не так. А Він усміхнувся, і світло в Його очах пояснішало.

– Хочеш пройтися зі Мною? – запитав Ісус.

– Гм… чому б… е… звісно! – відповів я.

Отак ми йшли удвох вузькою доріжкою, яка простяглася повз мій дім. Поступово я починав розуміти, що насправді відбувається, отож промимрив про себе: “Оце так неймовірна нагода! Він знає всі відповіді на мої проблеми – мої стосунки… робота… переживання за майбутнє… сімейні клопоти. Треба лише запитати”.

Ми йшли мовчки декілька хвилин, а тоді я повернувся до Нього.

– Пробач мені, Господи, – почав я, – але мені потрібна порада щодо дуже складної проблеми.

Я ще не закінчив, як Ісус підніс пальця до вуст і схилив голову

– Шшш… Чуєш? – запитав.

Спершу я не чув нічого. Та згодом від потічка поблизу почув тихе дзюрчання води, що збігала по камінні, несучи пожовкле осіннє листя. Ісус зітхнув

– Правда ж, неймовірна краса?

– О так, мабуть.

Я не міг зосередитися ні на чому, думаючи тільки про своє. Зачекавши для порядку кілька хвилин, я випалив:

– Господи, мене турбує моє духовне життя. Усе видасться таким порожнім. Отже, у книжках, які я читав…

Він поклав руку мені на плече.

– Тихо, чуєш? – запитав знову.

На галявині неподалік гралися діти. І знову Він усміхнувся.

– Правда ж, неймовірна краса? – вигукнув.

– Звичайно, особливо, коли Ти звернув мені на це увагу. – І роздратовано додав, – я теж люблю дітей.

Ми йшли далі. Мені до голови закралася страшна думка. А що, коли я втрачу цю нагоду? Ось відповіді на всі мої проблеми, поруч, зовсім близько! Ісус знав найглибші тайни всесвіту, любові та смерти. Я вирішив зробити ще одну спробу і поговорити з Ним про релігію. Зрештою, це Його сфера діяльності.

– Господи, – почав я, – мені цікаво, що Ти думаєш про конфлікт у сучасних біблійних дослідженнях між…

Він знову перебив мене, обнявши по-дружньому за плечі, а я аж зубами заскреготів. Ісус зупинився мовчки підняв з узбіччя кілька камінців. Шибеницька усмішка заграла в Нього на обличчі.

– Закладемось, – ти не влучиш у вершечок телефонного стовпа, – виклично проказав він.

Я почувався геть спантеличено. От тобі й на! І це – сам Господь Бог! Я міг чекати чого завгодно від другої особи Святої Трійці, але не такого. Якщо Ти вже Бог, то чи не належить Тобі більше серйозності? Він швиргонув камінець у стовп. Камінець описав дугу в повітрі. Гммм… Ісус схибив!

Мій відчай глибшав, та все ж я схилився і підняв декілька камінців. Що ще мені було робити?

Без особливого ентузіазму я кинув камінець у напрямку стовпа. Бум! І влучив просто в стовп. Ісус із гордістю глянув на мене і засміявся.

– А ти молодець, – промовив Він.

Ми йшли далі, а мене всередині все більше й більше млоїло. Тільки-но намагався поговорити про щось важливе, Він мене щоразу перебивав. То вітер шелестів у зів’ялих листочках блакитного цикорію, то метелик сів на вкриту мохом колоду.

І от наша прогулянка добігла кінця. Я був такий засмучений, що не міг навіть і слова вимовити. А Господь м’яко й водночас весело всміхнувся в чорну шовковисту бороду. Коли Він уже повернувся, щоб піти, світло з Його очей пояснішало. Ісус підійшов до дверей, глянув на мене через плече і проказав:

– Просто перестань так сильно старатися.

Четвертий мудрець

Генрі Ван Дайк

Євангеліє не каже нам, скільки мудреців, або царів, прямували за зорею до Вифлеєма. Загально прийнято, що їх було троє – Гаспар, Мельхіор і Валтасар. Але є ще легенда про четвертого мудреця на ім’я Артабан.

Коли Артабан готувався піти за зорею, то взяв зі собою сапфір, рубін і дорогоцінну перлину, щоб піднести новонародженому Цареві, де б Той не був.

Артабан уже мав приєднатися до решти мудреців, та зупинився, щоби допомогти хворому подорожньому. Ця затримка означала, що він запізниться на зустріч із друзями. Та він усе-таки залишився з подорожнім і, зрештою, не встиг на час, коли караван рушив у дорогу. Тепер Артабан був сам-один. Йому був потрібен транспорт, запаси води й харчів, аби перетнути пустелю. Тож він продав сапфір, аби придбати верблюдів і запаси. Він дуже засмутився, що той коштовний самоцвіт уже не потрапить до рук Царя.

Артабан їхав усе вперед аж до Вифлеєму, але знову запізнився. Усюди никали солдати, виконували Іродів наказ повбивати всіх хлопчиків. Артабан дістав яскравий рубін, аби підкупити капітана та врятувати діток у тому селі, де він зупинився. Діти залишилися живі, матері плакали від радощів, а рубін також уже ніколи не мав потрапити до рук Царя.

Упродовж 33 років Артабан марно шукав і нарешті знайшов шлях до Єрусалиму того дня, коли мали розіп’яти кількох злочинців. Артабан поквапився до Голгофи, аби коштовною перлиною підкупити охоронця-римлянина та врятувати чоловіка на ім’я Ісус. Щось підказувало йому, що саме Він Цар усіх Царів, Якого шукав усе своє життя.

Саме тоді до Артабана гукнула молода жінка, яку тягли вулицею на невільничий ринок. Вона благала допомогти їй. Майже не вагаючись, він викупив її останнім самоцвітом – дорогоцінною перлиною. Тепер у нього не залишилося жодної коштовності з тих, які він хотів подарувати Цареві.

До того місця, де мали ставити розп’яття, він дійшов прибитий горем, адже бачив, що нічого не може вдіяти, аби допомогти Ісусові. Але тоді сталося щось неймовірне. Ісус глянув на Артабана і промовив:

– Не впадай у розпач, Артабане. Ти допомагав Мені все своє життя. Коли Я був голодний, ти нагодував Мене, коли Я був спраглий, ти напоїв Мене, коли Я був чужинцем, ти прийняв Мене.

Дехто каже, що Артабан так і не знайшов Христа. Інші ж твердять, що він був наймудрішим з усіх мудреців.

Приховані здібності

Алан Макджініс

Історичні книжки рясніють обдарованими особистостями, таланти яких практично всі ігнорували аж поки не знаходився хтось, хто в них вірив. Альберт Ейнштейн заговорив лише в чотири роки, а в сім навчився читати. Ісаак Ньютон погано вчився в школі. Редактор газети звільнив Волта Діснея за те, що той не мав “хороших ідей”. Вернер фон Браун завалив алгебру в дев’ятому класі. Йозеф Гайдн відмовився вчити Бетховена на музиканта, бо той видався повільним і млявим і, здавалося, не мав ані крихти таланту.

Усі ці історії вчать одного: різні люди розвиваються з різною швидкістю, і найкращий спосіб підштовхнути людину до зростання – це звернути увагу на її приховані здібності.

Наступна

Орел і гримуча змія – Частина 4

Картографи та дракони Роджер фон Ех Багато століть тому серед картографів було прийнято малювати на ... Читати далі

Попередня

Орел і гримуча змія – Частина 2

Зосереджуймо думки Одного ясного сонячного дня візьміть потужну лупу, газету та вийдіть надвір, аби провести ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *