Острів і льодовик

Один острів в океані настільки був віддаленим від інших земель, що його мешканці вважали, ніби окрім них жодних людей не існує. Там було вдосталь риби, фруктів і ягід, вони вирощували зерно і мали кіз. Так і жили.

Від покоління до покоління передавали легенду про те, як давним-давно їхні предки приплили на острів у великому човні. Та такому об’ємному, що в ньому могли поміститися всі мешканці їхнього людного селища. Коли човен розбився об кам’янисті береги острова, вони залишилися жити тут. Навіть збереглися деякі предмети, призначення яких уже ніхто не знав. Та, показуючи їх, мудрець розповідав цю легенду і додавав, що за великою водою теж живуть люди, і остров’яни – їх частина.

Та йому мало хто вірив. Бо якби такий великий човен міг існувати, то його вже давно збудували б. Але скільки не пробували – ніхто не зумів. Тому ця легенда – вигадка, й інших земель ніде нема.

Та якось остров’яни помітили, що їхня земля починає зменшуватися – солона вода наче заковтувала в себе берег, піднімаючись щоразу вище. І тоді з’явився Новий чоловік. Дехто пов’язував із його приходом гул у небі, дехто казав, що він народився на окраїні селища, а потім пішов у гори, одначе всі сходилися на тому, що спустився з боку гір. Спочатку подружився з дітьми, які його полюбили.

Якось хлопчаки, обліпивши Нового, привели до селища. І він почав розповідати дивні речі. Казав, що прийшов, аби врятувати всіх, хто живе на острові, бо їхня земля скоро піде під воду. Що сюди прилетять великі птахи, яких його народ приручив, і заберуть усіх на велику землю. І що десь далеко тане льодовик, і тому велика вода збільшується. А льодовик – це багато твердої прісної води, яка стає рідкою.

Та йому не вірили. Бо ніколи не бачили твердої води. Ватаг селища перепитав, чи вода справді прісна. А тоді сказав, що якщо вода прісна, то її можна зупинити. Навіть на їхньому острові вміють приручати малих пташок. А спинити річечку було ще легше: досить повернути її русло в долину зі ставом. Якщо народ Нового зумів приручити великих птахів, то чому не спинить прісної води?

Тоді мудрець, який вірив чужинцю, приніс давні священні предмети. «Та це старі металеві завіси від куфера, – подивившись, сказав чужий. – А оте колись було мідним тазом. Усе це вже застаріле. Там, за великою водою є землі, де всі речі набагато кращі та практичніші. Там люди живуть у високих будинках, які ставлять одні на одних. І в кожному з них – своє джерело з чистою теплою водою, де можна скупатися, свій вогонь і свій комин, свій тонкий гарний посуд і своя їжа. І кожен зі своєї хати може бачити цілий світ, багатьох різних тварин і людей, якщо хоче. А коли заходить сонце, можна у своїй хаті мати світло як удень. По вулицях ходять машини, подібні на приручених тварин, і везуть людей туди, куди вони захочуть. Там люди можуть розмовляти тихо, але почують один одного на дуже великій відстані, і навіть побачать».

Він обіцяв такі неймовірні речі, що важко було повірити. І саме туди планував їх забрати. Люди почали радитися. Дехто казав, що треба летіти, інші – що як тільки вони підійдуть до великої птахи, то вона їх з’їсть або не випустить зі свого черева. Найбільше було тих, які хотіли побачити той льодовик.

Новий повідомив, що насильно їх не забиратимуть. Хто повірить і піде з ним – врятується. Інші загинуть. А ще він додав, що птахи прилетять в один день, заберуть усіх, хто повірив, і більше не прилітатимуть. Тож хай вирішує кожен сам за себе. Він ще трохи побув у селищі, а далі пішов від них, бо деякі були настільки вороже налаштовані, що планували його вбити.

Через декілька ночей, гудячи й деркочучи, з неба справді спустилася велика птаха, в якої зверху крутилися крила так, що здіймали куряву. З неї вийшов Новий. Першими до нього побігли діти. Обнявши гостя, захотіли ближче побачити те, на чому прилетів.

Остров’яни почали сходитися на майдан, де стояла птаха. Вони побачили, що діти вийшли зі середини великої птахи живими і радісними. І сповістили своїм рідним, що та птаха не їсть людей, вона не жива, оживає тільки за волею тих людей, що були разом із Новим. З птахи вийшли й інші люди, одягнуті як Новий.

Біля мудреця стояло багато остров’ян, які вирішили летіти з Новим. Але голова поселення налаштовував їх на інше: «Коли вони нас вивезуть, то зупинять прісну воду і заберуть собі наш острів. Ми повинні залишатися на своїй землі до кінця».

Група молодих чоловіків зі списами в руках дугою огорнула велику птицю і націлилася в Нового. Тоді люди Нового вихопили з пояса якісь предмети, і в списників поцілили маленькі стріли з яскравим оперенням. Списники попадали. Новий одразу ж оголосив, що вони оживуть через короткий час і ще матимуть можливість обрати життя за межами острова.

До птахи з острахом потягнулися люди. Вони не брали зі собою нічого: Новий сказав, що там, куди вони летять, їм усе дадуть. Але рідних забирали всіх, навіть старих і хворих. Тварин довелося випустити на волю. Коли черево першої птахи заповнили, прилетіло ще більше таких птахів. Люди обережно заходили всередину. Хто з плачем, хто з острахом, а хто й з радістю і надією: вода підступила ще ближче до їхніх хатин.

Не покинули острів очільник поселення і декілька старих людей. І ще троє із тих, що прийшли до тями після втрати свідомости від стріли з яскравим оперенням. Один захотів довести свою вірність голові поселення. А двоє інших залишалися разом зі своїми дружинами, бо повірили, що вода скоро спаде, і весь острів належатиме їм.

Птахи задеркотали, закрутили крилами і піднялися в повітря. Через прозорі отвори було видно, як унизу стоять одинокі постаті й проводжають їх очима. Птахи зробили прощальне коло над островом і полетіли на захід. Через якийсь час лету всі побачили, як з води видніються верхівки дерев і зрозуміли, що там ще недавно теж був острів.

Поки діти вперше пробували на смак морозиво (сподобалося небагатьом), дорослим принесли шматочки льоду, який танув у руках і пояснили, що саме таким є льодовик, тільки дуже великим.

Новий розмовляв з іншим чоловіком на відстані: він щось тримав у руці, і з того предмета чувся голос. Говорили про те, що переселенцям уже приготували їжу, далі вони пройдуть медичний огляд і щеплення. Потім їм влаштують бенкет.

За твердими прозорими дірками показалася велика земля. Люди плакали. Але тепер від радости і боязкого сподівання відкрити для себе новий прекрасний світ. Як добре, що вони, загублені серед океану, повернулися до своєї великої родини, де так багато цікавого.

Найболючіше було те, що ті, які залишилися на острові, цього ніколи не пізнають. Їм не вистачить навіть свого острова, навіть повітря.

А далеко від великої землі, на маленькому острові тіснилося декілька людей і раділо, що мають багато жител та кіз.

Зміст