Папір і чорнило

На письмовому столі стопкою лежали однакові аркуші чистого паперу. Але одного разу один з них виявився повністю поцяткований гачками, рисками, завитками, крапками… Мабуть, хтось узяв перо і, умочивши його в чорнило, обписав аркуш словами і розмалював малюнками.

– Навіщо тобі знадобилося піддавати мене такому нечуваному приниженню? – у серцях запитав засмучений аркуш у чорнильниці, що стояла на столі. – Твоє незмивне чорнило заплямувало мою білизну і зіпсувало папір навік! Кому я тепер буду такий потрібний?

– Не сумуй! – ласкаво відповіла чорнильниця. – Тебе зовсім не хотіли принизити і не заплямували, а лише зробили потрібний запис. І тепер ти вже не простий клаптик паперу, а написане послання. Віднині ти зберігаєш думку людини, і в цьому твоє пряме призначення і велика цінність.

Добра чорнильниця виявилася права. Прибираючись якось на письмовому столі, людина побачила безладно розкидані пожовклі від часу аркуші. Вона зібрала їх і хотіла було кинути в розпалений камін, як раптом помітила той самий «заплямований» аркуш. Викинувши за відсутністю потреби запорошені папірці, людина дбайливо поклала пописаний аркуш у шухляду столу, щоб зберегти як послання розуму.

Ви – послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця. (Друге послання до Коринф’ян св. ап. Павла 3:3)