Притчі 
Малий Ісус зростав у невеличкому містечку Назареті. Це були найкращі, найщасливіші дні в житті нашого Спасителя. Марія-Мати усім серцем піклувалася своїм любим, русявим хлопчиком, а старенький Йосиф майстрував для Нього візочки, коники й маленькі хатинки із усякою хатньою спорудою.
Великою радістю були для Ісуса забави з ровесниками, які жили недалеко від домівки Святої Родини. Він бігав до них, придивлявся до їхніх ігор, а то й сам з ними грався. Діти любили Його, бо був увічливий, добрий, сердечний. А вже найбільше горнулися до Нього убогі та кволі. Він все ставав в їх обороні, все захищав їх перед іншими недобрими дітьми.
Одного разу серед забави кинулися старші хлопці на трьох вбого одягнених діток. Проганяли їх і врешті почали бити. Ісус заступився за них, але погані хлопчиська кинулися й до Нього. Ніби здивований, глянув Він на них довгим та повним суму поглядом і промовив:
– Чи ж годиться кривдити слабших?
Збентежені та засоромлені, опустили хлопчиська очі і відійшли. Налякані діти гляділи на свойого захисника з глибокою вдячністю.
Від цієї пори стали вони найсердечнішими друзями Ісуса. Вигадували для Нього всякі іграшки, заходили до Його дому, гралися з Ним. А й Ісус їх полюбив. Заходячи часто до них, побачив, що живуть у злиднях, що мати ледве спроможна їх прогодувати, що вдома ще двоє маленьких діток, а батько помер торік. Це все розказав Марії-Матері, а вона веліла йому брати цих дітей до себе і тоді годувала, а навіть зодягала. Незабаром так зжилися, що майже щодня навідувалися одне до одного.
Ісусові минав восьмий рік Надійшов день Його уродин. Марія-Мати та Йосиф обрадували Його всякими дарунками. Прийшли Його друзі. Весело, безжурно гралися до вечора. По вечері пішли друзі додому, а Ісус став готуватися до сну. Згадуючи те, що довелося Йому в цьому радісному дні пережити, нагадав і Своїх друзів. Нагадав і посумнів. Йому стало шкода цих бідних дітей. Вони, напевно, ніколи не дістають дарунків. В ту мить постановив зробити їм милу несподіванку.
Встав з ліжка, взяв Свої кращі забавки, покликав Своїх ангеликів і побіг до хатини, де жили бідні товариші Його забав. По дорозі послав одного ангелика по солодощі, другого по всяке вбрання, третього по яблука, що ростуть у небеснім раю, а ще іншого по золоті зірки, що сяють на Молочному Шляху.
Завантажені тим добром, підійшли в тиху, темну ніч під убогу хатину. В малім садочку, коло хатини, росла між грядками невеличка, самотня ялинка. На її галузках казав Ісус ангеликам розвісити всі дарунки. Потім подякував Своїм ангеликам за поміч, вернувся додому й заснув.
Як зійшло сонце і діти, прокинувшись, вибігли до садочку, вони з дива аж заніміли.
– Що це? – питали. – Відкіля це взялося?
Вкінці, побравшись за руки та радісно вигукуючи, завели довкола чудо-ялинки танок. Їхньому щастю не було краю.
Та радів і Ісус. Радів щастям бідних дітей і постановив відтепер обдаровувати в день Своїх уродин такою ялинкою всіх добрих дітей.
І так Різдво Ісуса стало для всіх дітей найкращим святом у році.
Автор: Микола Яцків
