Притчі 
Якось спекотною пустелею йшли двоє подорожніх. Вони вже доволі притомилися, коли натрапили на оазу, де вздовж потоку росли дерева. Добре зголоднілі, напилися води з джерела, що било поряд, побачили над рікою дерево з великими плодами. Одначе забратися на нього було досить важко. Та один із чоловіків побачив у воді віддзеркалення гілок, що вгиналися від соковитих фруктів, і закричав: «Ось воно, дерево, тут і всі фрукти видніються зовсім близько! Я зірву їх!».
Даремно інший переконував його, що справжні плоди – зверху, до них потрібно підніматися. Той наполягав на своєму: «Ці фрукти – не міраж. Я реально їх бачу. Нащо мені докладати великих зусиль, коли можна все мати набагато простіше? Тільки дурень лізтиме на дерево, коли спускатися вниз – легше. Ось я їх уже зараз буду мати!».
І встрибнув у воду. Його вже почало затягувати на глибину, як раптом із тіні виплив крокодил і поспішив поласувати нерозважливою людиною. Другий подорожній хотів йому допомогти, та не встиг.
Він лише подумав, що так само відбувається і з внутрішнім духовним життям людини, яке подібне на дерево. Та одні вибирають те дерево духу, яке росте кроною до неба, а інші – те, що кроною вниз, до пекла. Щоби спожити плодів першого, треба підніматися стежиною духовного вдосконалення, це не легко, а щоби другого – досить опуститися, вчинити непорядно. А плоди – реальні в обох, але протилежні за якістю: одні – у світлі і радості, смачні, запашні, солодкі, другі – у темряві і біді, відразливі, смердючі і гіркі. Та часто, прагнучи швидкого результату, дехто не замислюється про плоди, що за ним слідують. І так, обманувши себе, опиняється в пекельній дійсності. Однак, коли вчасно попросить про допомогу, усе ж може врятуватися.
