Притчі 
Євангелія кілька разів згадують про погляд Христа. Андрій приводить свого брата Симона до Ісуса: «На нього ж споглянувши, промовив Ісус» (Ів. 1:42). Петро щойно зрікся свого Учителя: «І Господь обернувся й подививсь на Петра» (Лк. 22:61). Доброчесний юнак запитує в Ісуса про дорогу до життя вічного: «Ісус же поглянув на нього з любов’ю», – каже нам євангелист Марко (10:21), який володів даром коротких і влучних висловів.
Любов і погляд взаємопов’язані… Ніщо краще за погляд не відображає любови. Той, на кого так подивляться, не помилиться, все його єство – я маю на увазі глибину єства, його потаємне «я» – пробуджується, тремтить, зачаровується, підноситься і живе, вражене цим поглядом любови. У ньому пробуджується нове життя – невідоме, палке, інтенсивне: погляд любови пробуджує любов.
У цьому погляді любови иншої істоти на нас найчарівнішим є не те, що в ньому ми відкриваємо душу і любов иншої людини, а те, що дізнаємось з нього про себе. Погляд любови – це справді «дзеркало-в-якому-бачимо-себе-побаченого», як надзвичайно влучно висловився Ланца дель Васто (III).
Тоді як є погляди, в яких бачимо себе зневаженими, нікчемними, – у погляді любови відкриваємо, що ми гідні любови, що ми спроможні пробудити любов у серці иншого. Таке дзеркало розповідає нам про нас самих, не так, як це робить позбавлене життя і незворушне люстро, – але через радість, зачарування, любов, порив, які пробудилися в иншій особі перед виглядом нашого найглибшого «я» і які відкривають нам її погляд.
