Притчі 
На одній мальовничій околиці, що від океану була прикритою невеликими пагорбами, а з материкової частини – вищими горами, якось враз і стрімко одна за одною почали виникати хатки. А все через золото, на невеликі поклади якого мандрівники натрапляли в горах. Золотошукачі піддавалися немалій небезпеці, знаходячи і добуваючи цей бажаний для них метал. Попервах жили в польових умовах, без жодного комфорту, та поступово започаткували маленьке поселення з магазином та корчмою.
Раз на рік туди приїжджали банківські працівники і обмінювали золото на грошовий рахунок чи за певний відсоток зберігали його в банку. Оскільки в поселенні не було охорони від злодіїв, то щасливі власники цього благородного металу раді були переправити його в надійніше місце.
Якось, саме в розпал здачі золота в банк, коли щасливі власники важких мішечків очікували своєї черги, раптом усі відчули глибинний гуркіт і наче поштовхи в землі. Поки навперебій обмінювалися думками з приводу того, що то могло би бути, озвалася рація. Вийшов на зв’язок чоловік, що саме перебував високо в горах. Він схвильовано повідомляв, що бачить, як з океану на поселення несеться величезна хвиля, яка знищить усе повністю, і ніхто не врятується. «Тікайте усі негайно в гори! І скоріше, може, ще встигнете!» – переконував зі всією емоційністю, на яку був здатний, і його слова відразу ж здійняли великий рух і галас. Ті, хто чули, викрикували іншим, аби й вони втікали.
Люди заметушилися. Приїжджі негайно перервали прийом золота, заскочили у свій броньований автомобіль, затраснувши дверки, і миттю від’їхали, набираючи найбільшу швидкість, яку могли витиснути з мотора. Вони не мали гарантії, що прорвуться, встигнувши дорогами піднятися на потрібну висоту. Усі, покидаючи не тільки свій дорогоцінний метал, а й будь-що, що могло завадити їхньому рухові, побігли до місця, звідки найзручніше підніматися в гори. Багато хто рацією на ходу попереджував своїх близьких про зловісну, смертельно небезпечну хвилю. Умить територія спорожніла.
За хвилю туди підбіг чоловік, який щойно покинув свою хатину. Його також попередили, що треба рятуватися в горах. Кишеню чоловіка відпирав мішечок золота – усе, що встиг намити в річці біля хатинок. Побачивши покинуті більші мішечки, не міг утриматися, щоби не підняти. «Хіба ми не для того сюди приїхали, щоби здобути це золото?» – запитував себе і, розуміючи, що дуже швидко ці мішечки накриє хвиля і віднесе в океан, прихопив два із собою. Він дуже старався встигнути піднятися вище, та вага золота не давала. Зосереджуючись лише на тому, аби швидше піднятися разом зі своїм вантажем і не бажаючи додаткових хвилювань, він назад не оглядався. Тож усвідомив катастрофу лише тоді, як його накрила хвиля.
Тим часом автомобіль встиг піднятися від місця, звідки виїхав, на дещо вищу дорогу Та шофер, бачачи, що хвиля от-от наздожене, зупинивсь. Люди швидко вийшли назовні і почали підніматися стрімкою поверхнею гори. Натрапивши на заглибину, що була схожа на печеру, забігли туди і чимскоріше підсунули до входу камінь, який майже повністю його закривав. Коли нахлинула вода, вони почали затуляти щілини, чим могли – одягом і своїми тілами. Скоро в печері набралося до половини води, та далі вона не піднімалася.
Шум хвилі, що було нахлинув, віддалився. Та вони підтримували камінь, боячись відступитися. І тільки коли вода на зворотній дорозі, зловісно рокочучи і несучи зі собою гірське каміння, знову вдарилася об їхню печеру, вмить доповнивши її на третину, не змогли втримати каменя: він відкрив вхід і простір затопило повністю. Щоправда, вода за хвилину-дві, виливаючись із печери, почала спадати. Так вони врятувалися. А через декілька днів значно нижче знайшли і свій замулений автомобіль, а в ньому – золото.
З тих, хто відразу стрімко піднімався в гори, врятувалися всі. Вони втратили все: житло, пожитки, гроші, ще й одяг на них геть порвався. Та були живими. Через якийсь час стало відомо, що землетрус відкрив потужну золоту жилу, благородний метал з якої вирішили поділити на всіх.
Добуваючи його, вони казали: «Ми прийшли на цю землю, щоби облагородити своє життя. Щоби, не думаючи про заробіток щоденного хліба, вдосконалити свій розум і своє серце. І зробити щасливими своїх близьких. А шукач Петро думав, що прийшов сюди лише для того, аби набрати щонайбільше золота, тому й загинув». Петром звали чоловіка, який утікав від хвилі з мішечками дорогоцінного металу. А в селищі, що через десяток років розвинулося в невелике місто, надовго з’явилася приказка: «Не люби золото, як Петро».
