Притчі 
Видається, що сьогодні багато татів відмовилися від виконання своїх виховательських обов’язків: одні через роботу, кар’єру, різні зобов’язання, різноманітні розваги, а інші вирішили, що вони не спроможні позитивно впливати на життя своїх дітей. А матері постійно зайняті «деінде» (наприклад, парафіяльні, харитативні та суспільні обов’язки), вони довіряють дітей няням або, і це ще гірше, телебаченню. А воно, як відомо, є найліпшим фахівцем у сфері насилля та знищення душ убивчою отрутою, завдання якої полягає в одурманенні та притупленні.
Дітям потрібна постійна батьківська присутність (однак вона не повинна пригнічувати). Вони вимагають часу, уваги, необхідности вести діялог. Діти не люблять моралізаторства. Чуючи поради і накази, вони нетерпляче знизують плечима, проте вимагають послідовности, вагомих прикладів правоти, чесности, щирости, вірности, шляхетности, родинної гармонії, солідарности з бідними і слабкими, поваги, внутрішньої чистоти, сприйняття іншости.
У деяких випадках батьки повинні вміти надати належні відповіді або – і це ще важче – провокувати вимогливіші, глибші запитання, які не дають готової відповіді, а заохочують до спільного пошуку правди.
Від батьків ніхто не вимагає бути досконалими, мати готові відповіді на всі можливі дитячі запитання і блискавично розв’язувати кожну проблему. Основне завдання батьків полягає в «присутності». Вона має бути делікатною, ненав’язливою, проте витривалою, чуйною та відповідальною. Батькам не можна втікати, шукати забуття і перекидати батьківські обов’язки на інших. Шукати легке алібі – невідповідально й облудно.
