Притчі 
Підліткові дуже не хотілося на літніх канікулах вставати рано-ранесенько, заледве розвидниться, щоби на росі – до полудня, пасти корів. Вже би ліпше випасав їх після обіду, як брат, що на чотири роки молодший. Тоді спати не так хочеться, а сонце прогріває землю, можна цілий день сидіти з друзями на траві і розповідати всілякі цікаві історії. Тільки зрідка череду завертав би, щоби в шкоду не заходила. А ще краще цілий день бути вдома і робити що хочеш, як найменший брат, що залишається з бабусею.
Та коли пожалівся батькам, ті відповіли, що наймолодшому – п’ять років, а йому – чотирнадцять, коли йому було п’ять, то і він залишався вдома. А на світанку знову розбудили, щоби гнав худобу на пасовисько. Той, хоч неохоче, але погодився.
А ввечері, уже перед сном, так собі подумав: от добре було б залишатися завжди п’ятирічним, щоби і одяг прасували, і їжу подавали, яку захоче, і відвозили, куди треба. А якби щось було потрібно, усі би бралися догоджати, ще й ласощі найперше йому діставалися б. Та ні, хай би ріс він як звичайно, тільки щоби ставилися до нього, як до п’ятирічного. Так постановив і в думках звернувся до Отця Небесного: «Якщо Ти сотворив усі світи, то зроби це для мене. Бо я люблю Тебе і люблю життя».
Зранку хлопця знову розбудили. За вечірнє прохання й забув. Та забув і багато чого іншого: почав допитуватися в батьків, як йому корови пасти, куди йти, що робити, коли вони напасуться. А як почав не туди заганяти, то рідні йому сказали: «Ти сьогодні якийсь не такий, як завше, залишайся вдома, краще відіспися. Ми попасемо за тебе». Той зрадів. І так почало тривати часто. А він усе допитувався, як йому відповісти на запитання сусіда, як попросити товариша про допомогу, що робити, коли станеться непередбачуване. Ну, зовсім, як маленький.
Та ось закінчив школу, поступив в інститут. Усе було наче й добре, тільки що не міг надовго з кимсь подружитися, а ще потребував постійної опіки. І часто не справлявся з тими дорученнями, які мусив виконувати. Його однолітки вже парубкували, деякі одружувалися. А в нього ніяк не виходило заприязнитися з дівчиною. Зрозумів, що це через те, що не почувається дорослим і не може опікуватися іншими.
І тоді вдруге звернувся до Отця Небесного: «Ти обдурив мене! Мені стало не краще, а гірше». І почув у серці своїм: «Я лише виконував твоє прохання». Роздумавши, хлопець зважився попросити вдруге: «Тоді виконай ще одне прохання: хай тепер я буду розумним і досвідченим, як п’ятдесятилітній, аби допомагати людям». І відчув, що Творець світів погодився. Він і сам тішився: турбуватися про молодших – це добре, тож тепер буде не гіршим, а кращим за інших!
Тепер вже і справді вмів підказати чи порадити одноліткам, допомогти вирішити справи, але в нього не виникало бажання потанцювати на вечірці, позмагатися на стадіоні чи в тренажерному залі. Його знову не мали за повноцінного друга і позаочі називали батьком. Якось, задумавшись, відчув себе обдуреним і на цей раз, бо не почувався щасливим. І вирішив утретє звернутися до Всевишнього. Але розумів, що виставляти претензії не може: Отець Небесний лише виконував бажання. Тому, добре подумавши, мовив інакше: «Я вдячний, дорогий Отче, що Ти погодився виконати мої прохання. Але чому Ти не сказав, які будуть наслідки?». «Бо ти не просив, – отримав відповідь. – Але ще маєш останнє прохання, яке Я виконаю. Проси.»
«Направду, у мене не було повноцінної юности, її я втратив. Тому хай би повернувся у відповідний моєму віку час, але жив дуже довго і щасливо» – постановив студент. Але ще про всяк випадок вирішив запитати Всевишнього про наслідки його прохання. «Ти будеш щасливим на землі, але не підготуєшся до життя у вічності. І це стане найгіршим твоїм бажанням, бо його наслідки будуть найважчими» – відповів Творець. Юнак аж за голову вхопився і вигукнув: «Хай тоді буде за Твоєю волею і Твоєю любов’ю, мій Отче!». «Оце і є найкраще твоє бажання, – почув у відповідь, – але подбай про те, щоби наздогнати упущене і живи за Моєю волею і Моєю любов’ю». І юнак одразу відчув полегшення, певність і особливу радість у серці своєму і зрозумів, що нарешті попросив те, чого треба.
Тепер старався вчасно виконувати не тільки прохання рідних і близьких, а й усе, що було необхідним для організації його власного життя. Добре вчився задля набуття професії. Вправлявся у фізичних вправах, щоби його тіло гармонійно розвинулося і набралося сили на майбутнє. Не цурався жодних радісних моментів, які є за волею і любов’ю Всевишнього. І не надто шкодував про свої помилки, бо розумів, що саме через них прийшов до доброї свідомости ще в молодому віці. Не всім це вдається навіть на завершенні життя.
