Притчі 
У рейсовому автобусі, що прямував з обласного центру в районний, поруч сиділи дві жінки і жваво розмовляли. То були селянки, які поверталися додому з більшого міста, де вдало продали молоко і сир.
Молочну продукцію збувало багато людей: часто то був основний, а іноді і єдиний дохід для селян, які втратили місця роботи після розформування колективних господарств. Торг був удалим, і вони так голосно це обговорювали, що міщанка, яка сиділа попереду них, мимоволі чула кожне слово.
– Вони хочуть, аби ми віддавали те молоко геть чисто задарма. Скажеш, що дешевше – візьме, а назвеш відповідну ціну – покрутить носом. То ж є наша праця. Правда, що так? – звернулася за підтвердженням до сусідки та, що, судячи з голосу, була молодшою.
– Та так. У магазині не перебирають. Там молоко обезжирене, і коштує дорожче, то за нього платять скільки скажуть. А за ті гроші, за які вони в нас хочуть купити, можна розбавляти молоко водою, саме буде враз, – емоційно відреагувала старша.
Вони посміялися з того жарту, і молодша продовжила розмову:
– Я знаю, що так дехто робить. В нас у селі є жінка, що розводила молоко водою і продавала. А на ту різницю, що виторгувала, купила собі коралі. Вернулася додому, одягнула їх і пішла на річку прати. А там коралі впали у воду. «Отак, – каже, – з водою прийшли і з водою пішли. Нічого з того не виграла». А я собі думаю, що ще й сорому набралася б, якби виявили.
– Таки так, з того не збагатієш. Але в житті є різні випадки. Мені якось конче треба було грошей. А тоді саме корова мала запалення вимені – у молоко здоювався гній із двох дійок. А молоко було тлусте. То я налила десять пляшок, привезла на ринок і продала набагато дешевше. Казала, що мій автобус уже відправляється і я дуже поспішаю. Брала не по вісім гривень за пів літри, а по п’ять. То скоро розкупили. Отак напівправдою і мусилося виходити з ситуації. А що зробиш? – Обоє усміхнулися. Жінка на короткий час притихла, а потім додала:
– Але я брала з них набагато дешевше. Хочуть недорого, то хай п’ють від слабої корови. Усе має свою ціну.
Тут міщанка, яка сиділа попереду, повернулася і каже:
– Серед тих покупців, що тоді у вас купили, була і я. Мені не конче треба було молока, вас хотіла виручити. Та й і мені було б добре, бо дешевше. Але принесла додому, понюхала, що смердить, і вилила в каналізацію. А якби не відчула неприємного запаху, то нашкодила б здоров’ю, – вона зробила паузу, щоби ті, хто слухав, зрозуміли сказане. – Усе справді має свою ціну, і не тільки перед людьми. Хто так продає, винен перед Богом у трьох гріхах: у крадіжці, бо хтось даремно витратив гроші, в обмані й у завданій шкоді. Продаж шкідливого – відверте злодіяння, з оцих трьох найважчий гріх.
А обман – набагато гірший, ніж крадіжка. Уявіть собі, що вам дешевше продали примерзле насіння, яке потім не проросло. Або дешевше – неякісні металеві балки, з яких ви збудували будинок, а він згодом завалився. Або найгірше: хтось вас обманув, що не будете відповідати за свої гріхи перед Богом, а ви повірили, бо повірити хотілося. Але через них потрапили до пекла, хоча мали би бути в раю.
Обидві жінки мовчали, однак їхні похилені голови і промовисті обличчя свідчили, що вони сприймають те, що чують. А та продовжувала:
– Перед Богом відповідає кожен сам за себе: і той, хто хоче дешевше купити, і той, котрий продає обманюючи, тільки що провина різна. Дивіться не на те, який вигляд усе має збоку, для інших людей, бо те не так важливо. Дивіться на те, як є перед Богом. Кажете: напівправда. Напівправди не буває. Те, що так називаєте, насправді є брехнею. І зашкодила вона найбільше вам, бо ви її прийняли. Хто каже, що брехня є нормальною, той після смерти йде в таке місце, де брехня є нормальною, і то не Небо.
– А ви є безгрішною? – не витримала котрась із жінок.
– Та в мене гріхів більше, ніж я могла би розумом своїм осягнути, що вони в мене є, – відверто виказала міщанка, що так переконливо вчила тих обох. – Різниця тільки в тому, що я стараюся їх виявити, аби далі так не чинити.
Трохи зачекавши на відповідь, якої не було, вона повернулася і сіла зручніше. А ті двоє притихли і решту дороги їхали мовчки, лише зрідка перекидаючись між собою практично необхідними словами.
