Притчі 
Людське і християнське благо особи і суспільства тісно пов’язане з добрим станом подружньої та сімейної спільноти.
ПАЛЕЦЬ
Історія ця трапилася в 1960 році в одному з містечок Баварії. Пані Мюлер була, як це називають у Німеччині, «вдовою через розлучення». Чоловік, якого вона дуже любила, покинув її, тому вона стала уїдливою, різкою і дуже авторитарною у ставленні до трьох своїх дочок. Пані Мюлер працювала швачкою вдома цілими днями, щоб якось звести кінці з кінцями.
Одного вечора розгорівся справжній скандал. Її старша донька Тіна, якій саме виповнилося 16 років, сказала матері, що вагітна. Мати розлютилася до нестями, почала кричати й обзивати дочку. Батьком дитини був одноліток її дочки, з яким вона разом ходила до школи.
Пані Мюлер сказала доньці: «Ти в жодному разі не залишиш тут цю дитину, у мене й без того чимало клопотів. Як тільки вона народиться, віддамо її комусь на виховання і забудемо про це».
Народився здоровий хлопчик, якому Тіна дала ім’я Марк. Невдовзі після його народження пані Мюлер із суворим виглядом увійшла в кімнату й голосно зітхнула. Акушерка взяла дитину, яка смоктала свій великий палець, лежачи в колисці, і передала на руки бабусі. Вона дивилася на нього, схиливши своє стурбоване чоло, а її пильний погляд скидався на погляд комісара поліції. І раптом щось трапилося. Своєю крихітною рученькою малий учепився за палець бабусі і стиснув його з усієї своєї немовлячої сили. Обличчя пані Мюлер стало погідним, і вона всміхнулася внукові.
Коли акушерка запитала:
– То ви хочете віддати цю дитину?
Бабуся обурилася:
– Хто сказав? Немає й мови, щоб комусь його віддати. У нас вдома достатньо місця для нього! До того ж, рано чи пізно його молодий батько обов’язково одружиться з моєю донькою.
Так і сталося. Через декілька років люди питали у Марка при зустрічі:
– Це твоя сестра?
А він гордо відповідав:
– Ні, це моя мама!
Бог, Який є Любов’ю, перебував у тому потиску крихітної ручки новонародженого. Той невеличкий жест немовляти дарував спокій уїдливій жінці, що була глибоко зранена своїм чоловіком, який покинув її.
* * *
Діти зобов’язані шанувати своїх батьків, бути їм вдячними, відповідно слухати їх і допомагати їм. Синівська пошана сприяє гармонії всього родинного життя.
ВІН НЕСТЕРПНИЙ!
Не завжди легко жити в гармонії із близькими людьми. Одна молода мати розповідає про складні відносини зі своїм батьком:
«Відтоді, як тато перестав працювати, він став нестерпним. Він переслідує нас, двох його дочок, та насамперед маму. Так, ніби заздрив нашим успіхам і активному життю…
Іноді ми справді шкодуємо, коли відвідуємо його, адже нам здається, що лише поглиблюємо його депресію, замість того щоб розрадити і втішити. Дійшло до того, що, йдучи до нього, ми вже не наважувалися брати із собою дітей. Час від часу ми запрошували маму у якесь кафе, без нього, щоб не псувати собі настрій. То було зачароване коло: чим більше він ставав нестерпним, тим менше ми з ним розмовляли; і чим менше ми з ним спілкувалися, тим злішим він ставав. Врешті-решт ми починали розмову тільки для того, щоб посваритися. Мама плакала, тато на повну гучність умикав телевізор – пекло!
Якось я вирішила повести в кафе тата, без мами, щоб усе з’ясувати. Я не стала дорікати йому, а намагалася поставити себе на його місце. Я дала йому зрозуміти, що багато що в ньому нас захоплює, сказала, що він займає важливе місце в наших, його доньок, серцях, що ми прагнемо, аби він ділився з нами своїми думками, і щоб ми користалися його досвідом.
Тоді він нічого не відповів. Але впродовж найближчих тижнів ставав дедалі відкритішим. Результати перевершили мої сподівання, ми знову віднайшли «нашого справжнього тата».
* * *
Батьки перші відповідають за виховання своїх дітей у вірі, молитві та всіх чеснотах. Вони зобов’язані піклуватися, наскільки це можливо, про фізичні і духовні потреби своїх дітей.
СТІВ
Стіву 21 рік. Він ув’язнений. Він намагається пояснити черниці, яка є капеланом у в’язниці, що з ним трапилося:
– Одного дня у моїй голові все вибухнуло.
– Що це означає? – запитала його черниця.
– Так, ніби мене щось зруйнувало, розділило навпіл.
– А чому це сталося?
– Через кадри, які я не повинен був бачити… Щоб я заспокоївся, мама ставила для мене касети з порнографією… Мені було вісім років… Тоді я ще нічого не розумів. Я пішов поганим шляхом. Так, почав пити, курити… І тепер, коли мені двадцять один, я восьмий раз у в’язниці.
Черниця продовжила:
Того самого вечора я пішла взяти на прокат відеокасету. Зайшовши в приміщення, я побачила восьмилітню дитину, яка хотіла змусити маму впустити її в кімнату, закриту чорною шторою, за якою була вітрина з касетами «X». Мати нерішуче запротестувала:
– Припини, це не для тебе.
Та дитина наполягала і, вирвавшись з материної руки, попрямувала у заборонений заклад. У мені аж кров закипіла, і я суворо заговорила з матір’ю.
Вона стала нахабно мені відповідати, але директор магазину, а також декілька клієнтів, мене підтримали.
– Седрік, ходи сюди, пан насварить тебе, – сказала вона, пильно дивлячись на директора.
– Пані, це ваш син, ви самі повинні йому щось казати, – відповів він.
– Він мене не слухає, – сказала вона, збентежена.
Я також збентежена. Історія Стіва повторюється на моїх очах.
Факт залишається фактом: дитяча злочинність за останні роки зросла вдвічі.
