Прийшов одного разу в монастир невідомий важливий чоловік. Він приніс із собою багато золота і попросив настоятеля роздати золото братії.
Пресвітер йому відповів:
– Браття не потребують цього.
Але оскільки той чоловік був дуже важливою персоною і переконливо просив про виконання його бажання, то настоятель запропонував йому поставити скриню із золотими монетами при вході в церкву, а братії сказав, що той, кому вони потрібні, нехай візьме гроші зі скрині. Проте ніхто з братії не лише не доторкнувся до монет, але навіть не поглянув на них.
Тоді старець сказав вельможі:
– Бог прийняв твоє приношення – напевно, роздай золото жебракам.
«Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові» (Послання до Римлян св. ап. Павла 14:17)