В одному місті жила багата пані, яка вірила тільки в те, що бачила і розуміла. В усе, чого вона не розуміла, – не вірила. Якось вона побачила сліпого чоловіка і питає:
– Ти родився сліпий чи мав якийсь нещасний випадок?
– Я вродився сліпим, – відповів він.
Тоді пані каже:
– Який ти нещасний, бо ніколи не бачив чудового сонця та не знаєш, що таке є світло!
– Так, я ніколи не бачив сонця, не знаю, як воно виглядає, але вірю, що воно гарне і чудове.
– Як ти можеш вірити, коли не бачиш? Я ніколи не вірю в те, чого не бачу і чого не розумію, – каже пані.
Тоді сліпий відповідає:
– Шановна пані! Ви кажете, що не вірите в те, чого не бачите і чого не розумієте. Мої очі також багато речей не можуть бачити, і мій розум також не може все зрозуміти, однак я щасливий – бо вірю, що у світі є ті прекрасні речі, про які мені розповідають люди! Тож навчіться від мене, дорога пані, що є багато прекрасних, чудових речей, яких розум не може зрозуміти, яких очі не можуть побачити, але вони дійсно існують. І віра в ці речі робить нас щасливими.
Автор: о. Зиновій Павлиш