Не знаю, яку вас, а ось у нас, у Чернівцях, жінки можуть говорити і говорити, говорити і говорити… – Нє, ну ви зауважили, як вони на всьому розуміються?! Вони все знають краще! – Так… Як управляти країною… – Як грати у футбол… – Як водити авто… – На що ловиться риба і де… – Що …
Якщо не квапитися і все спочатку, то зателефонуйте до приймальні дирекції Чернівецької макаронної фабрики. І відповість вам голос ніжний, вкрадливий, манкий, солодкий. Секс-по-телефону поряд не лежав, не валявся. «Ал-л-льо-у… Чернівецьке-акціонерне-товариство-з-виготовлення-макаронних-виробів-слу-у-у-ха-є-е?» І всі одразу біжать туди. Подивитися – хто! Хто вона, гейша, гетера з голосом, що так багато обіцяв? Хто?! А там Гутта Сергіївна… Така жінка… …
Того дня в нашому маленькому прикарпатському місті було храмове свято. У такі дні в нас ніхто навіть не поворухнеться, аби щось таке робити, лиш би не відпочивати. Навпаки. Все зачиняється – заклади, контори, офіси, магазини, майстерні, ринки. Хворі не хворіють, породіллі не народжують, шевці не тачають, ткачі не тчуть, швеї не шиють. Тихо. Ніхто нічого …
Є в мене друг, мольфар. Він живе майже на вершині гори Чорногори. Мольфар – це карпатський знахар, ворожбит, чарівник, провидець. Він уміє розганяти хмари, викликати дощ, лікувати людей та худобу, передбачати землетруси, знімати вроки… Ми прийшли до нього якось на світанку в гості. Дивовижний він, мій друг мольфар. Його навіть попереджати не треба, та й …
У нашому дворі в Чернівцях у часи мого дитинства мешкав виняткової вроди чоловік, двірник за фахом, філософ за покликанням, вісімдесятирічний аристократ із мітлою на прізвище Гельмер, за національністю німець. Гельмер знав п’ять мов і трішки латину, щоправда, частенько потрапляв у запої і тоді розмовляв одразу всіма відомими та не відомими йому мовами. А п’ять мов …
Не розумію, що має на думці жінка, коли каже: «Я не така…» Особисто я – така. Так. Я довірлива. Радісна. Я наївна. І – цілковита дурепа, через що ледь не вилетіла з університету. І те, що саме така, підтвердив якось декан нашого факультету іноземних мов Ярослав Іванович Пащук. Він так і сказав: «Ну, Маринко, – …
Якось ми видавали заміж мою старшу сестру Ліну. Це трапилося цілком несподівано. З іншого міста приїздив до нашої Лінки її друг Аркадій із дзвінким прізвищем Дзундза. Він телефонував з автомата: мовляв, я приїхав, виходь. А до нас додому прийти він страх як соромився. А мама запрошувала, адже ми всі хотіли подивитися на Лінчиного Дзундзу. Мама …
Вечір п’ятниці. Місцеві кав’ярні, бари та ресторани жваво заповнюються. Іра зарезервувала столик на восьму. Вийшовши із тролейбуса, жінка попрямувала на вулицю Коперника в бік Поштамту. Минаючи відділення, вона подивилася на великий годинник, що висів над входом. За п’ять восьма. Жінка пришвидшила ходу. – Столик замовлено на прізвище Загребельна, будь ласка, – звернулася Іра до офіціанта. …
Люся запаркувала свій автомобіль на бульварі Шевченка. Просто під знаком «Зупинка заборонена». Витягла з відділення для рукавиць картку з надписом «Преса». Поклала її на центральну консоль. Замкнувши автівку, репортерка підійшла до мобільної кав’ярні. З емблеми на неї дивилася мавпа з висолопленим язиком і велетенським горням у лапі. «Більше кави!» – промовляла до жінки назва «кав’ярні». …
Жінка з довгим волоссям, схожа на його дружину, грайливо торкалася руки Олексія, наче будила його від довгого сну. Відчуття було таким реалістичним, що він починав вірити, ніби це справді його Олеся. Її аромат парфумів… Її білосніжна усмішка. Олесині тонкі довгі пальці. На правій руці – обручка, яку Олексій подарував дружині на заручини. Усе збігалося, за …
Притчі