Притчі 
В однієї подружньої пари не було дітей. Щоб не почуватися самотніми, чоловік і жінка купили цуценя. Вони любили його і доглядали, як власного сина.
Цуценя виросло і стало великим, гарним, розумним собакою, який не раз рятував майно господаря.
Через сім років після того, як подружжя взяло щеня, у них народилася довгождана дитина. Вони були щасливі, малюк забирав майже увесь їхній час, а собаці не залишалося навіть дрібки уваги. Собака почувався непотрібним і почав ревнувати дитину до господарів.
Якось батьки залишили заснулого сина в будинку, а самі на терасі взялися готувати барбекю. Коли вони пішли провідати дитину, з дитячої кімнати вийшов пес. Його паща була закривавлена, і він задоволено метляв хвостом. Батько дитини припустив найгірше, взяв рушницю і негайно вбив собаку. Потім забіг у дитячу кімнату і, біля колиски сина, побачив велетенську безголову змію.
– Я убив свого вірного пса! – сказав чоловік, ледь стримуючи сльози.
* *
Як часто ми несправедливо судимо про людей? Найгірше, що ми робимо це не замислюючись, навіть не узнавши причин, через які вони вчинили так або інакше. Нам немає різниці, про що вони думали і що відчували, нас це не хвилює. І ми не допускаємо думки, що пізніше, можливо, пошкодуємо про свою поспішність.
Так давайте наступного разу, засудивши когось, згадаємо цю притчу про вірного пса.
Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, бо гнів людини не творить правди Божої. (Послання св. ап. Якова 1:19,20)