Притчі 
Той, хто живе молитвою на щодень, подібний до чоловіка, який придбав старий сільський будинок, у саду якого є криниця. Нею ніхто не користувався може вже й сто років, і вона була захаращена. Цей чоловік сказав собі, що добре було б відновити її. Відтак почав копати вглиб. На початку було неприємно: йому траплялося опале листя, каміння, болото, різне сміття, іноді огидне. Та оскільки він невтомно продовжував свою важку роботу, то врешті відкопав у глибині криниці джерело прозорої й чистої води, яка найкраще втамовувала спрагу.
Так само і з нами: постійність у молитві змушує нас до болісного усвідомлення того, що живе в нашому серці. Ми знаходимо в ньому щось дуже важке, грубе і брудне. Та надходить день, коли ще глибше за наші психічні рани, за наш гріх і наше безчестя ми сягаємо гарного і чистого джерела, присутности Бога в глибині нашого серця, спираючись на яке наше єство може очиститися і відновитися. «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» Людина очищається не ззовні, а зсередини. І не стільки моральним зусиллям, скільки відкриваючи всередині себе Божу Присутність та дозволяючи їй діяти.
