Притчі Текла по землі річка. З гори спустилася, через ліс продзюрчала, через луг прослизнула, степ прорізала, до пустелі дісталася. Тут і замислилася: як їй перебратися через гарячу пустелю? Запитує вона в Сонця:
– Ти з висоти світиш, усе бачиш. Чи зможу я пустелю подолати?
– Не зможеш. Висохнеш. Я всю пустелю своїм жаром спалило – і тебе спалю. Пустеля для річки – смерть.
Запитує річка у Вітру:
– Ти швидкий, літаєш, де хочеш. Усе бачив, усе знаєш. Скажи, чи вдалося хоч одній річці через пустелю перебратися?
– Бачив я в пустелі русла пересохлі, – відповідає Вітер. – Жодна річка не змогла пустелю перетнути. Пустеля для річки – смерть.
Замислилася річка. І тут підповзає до неї чорна змія:
– Знаю, – шипить, – як твоє бажання виконати. – Помри – і переберешся через пустелю. Дозволь мені отрути своєї в тебе пустити. Стане твоя вода отруйною, ні Сонце, ні Вітер до неї не доторкнуться. Так і дотечуть мертві води до другого кінця пустелі.
Але річка вирішила:
– Якщо призначено мені померти – помру краще від променів світлого Сонця, ніж від отрути чорної змії, – і, здійснивши свій вибір, стала танути річка під променями Сонця, перетворюючись на білу хмару.
А як розтанула, Вітер переніс її на другий край пустелі, де пролилася хмара дощем. Дощові води з’єдналися в потік, і потекла річка далі. Виявляється, уся справа у виборі…
Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його. …Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися. (1 Послання св. ап. Петра 1:21,24)
