Притчі 
У літаку, який прямував на острови, де відпочивали багатії зі всього світу, розмовляли пасажири. Бізнесмен, виглядаючи в ілюмінатор, ділився враженнями з чоловіком, що сидів поруч:
– На оцій місцевості, котра розкривається під нами, живуть люди, яким я збуваю нафту. Досить мені на дрібку підняти ціни, і вже можу позапланово поїхати на відпочинок зі всіма зручностями. І завважте, – значимо розтягував паузи між словами бізнесмен, – усе цілком законно.
– А я – відповідає той, – політик. Досить мені прийняти вигідний закон, і не один бізнесмен підтримає моє бажання позачергового відпочинку, вистачить і на реалізацію інших планів… І в нашій країні все організовано так, що також виглядає як дотримання усіх законів, – розвів руками політик.
Почувши це, заговорив і третій пасажир:
– У мене середня зарплата, працюю в гуманітарній фірмі. Ото зараз лечу, щоби переконати потенційного спонсора пожертвувати для дітей-сиріт. Одразу повертатимусь, і дня не відпочину. Але яке то щастя – побачити радість в очах тих, кому помагаєш.
Бізнесмен і політик, на обличчях яких майнуло щось подібне до гидливої зверхности, багатозначно переглянулися, і один із них озвучив їхню спільну думку:
– Але ж люди невдячні, допомогу візьмуть, а вас і не згадають.
Працівник гуманітарної сфери знітився:
– Правду кажете, так і є. Але я все одно задоволений. А все, що мені треба, дає Бог, навіть більше, варто тільки попросити, – було видно, що він щирий.
Тоді бізнесмен, ледь підморгнувши своєму сусідові, додав:
– Розумію, бути багатим ви не хочете. Чи, може, Він не дозволяє?
– Та мені якось не конче, – здвигнув плечима збирач пожертв. – Як тоді зможу допомагати багатим стати добрими? – пожартував. – А Бог хоче, щоби всі були багатими. Лише щоб не залежали від свого багатства.
– Я – незалежний, – звів плечима політик, і знову переглянувся з бізнесменом.
– А я – хіба трохи, – віджартовувався бізнесмен, це щоби той жебрак і до нього не чіплявся зі своїми пожертвами.
Усі на якийсь час замовкли, а той, котрий не був багатієм, повернувся до читання книжки. Раптом літак влетів у грозову смугу і його затрусило. Накренився, а далі почав падати. Пасажири запанікували. Гуманітарій став голосно молитися:
– Господи, збережи цей літак і людей у ньому, у нас усіх – важливі незакінчені справи! – Але літак падав… Тоді він взявся молитися інакше. – Господи, я готовий стати перед Твої очі, але ці люди ще не пізнали Твоєї любови, дай їм таку можливість… – Літак миттєво, уже близько до землі, вирівняв свій політ і став набирати висоту. На лицях багатьох ураз відобразилася радість. Усі збуджено обговорювали те, що сталося.
А коли трохи відійшли від потрясіння, бізнесмен нахилився до гуманітарія:
– Здається, ми таки щось упустили в цьому житті…
А той, не задумуючись, ще з усмішкою радости від усвідомлення спасіння, мовив:
– Ще ні, але могли упустити те багатство, що дається в засвітах, – і він показав пальцем у небо. – Ви забули подбати про тамтой капітал, – знову ворухнув пальцем угору – Після земного життя були би останніми злидарями, бо все своє розтрачуєте на землі, не докладаючи, ще й в інших берете… Я кажу про капітал духовний, а не про земний.
І подавшись до них, тихо продовжував:
– Бо хто бере на землі з надлишком, не належним йому, той збавляє свій дух. А хто віддає іншим свою любов, чим завгодно, хай навіть і матеріальними речами, то набуває капіталу, який послужить йому після смерти.
– А я не розумів, чому моє щастя не повне, – додав політик, – а то ж помилявся, думаючи, що вже є там – показав пальцем у небо. – Буду вдячним, якщо поможете мені справді туди піднятися.
Гуманітарій, скоса глянувши, м’яко процідив:
– І в чому та вдячність виявиться?
– О, і в грошах також! – запевнив той, і до нього, киваючи на знак згоди, приєднався і бізнесмен:
– Будемо старанними вашими учнями, – у його голосі справді вчувалася повага.
Гуманітарій усміхнувся: на цей раз сиротам, напевно, перепаде щось подібне на батьківську любов. Та й і він, можливо, проведе відпустку поза своїм містом. Та найбільше теплила його радість спасіння цих двох чоловіків для неба. Бо воістину, щастя таких, як він – у поширенні духовного вогню, що дає таку повноту душевного тепла, яку не замінить жодне інше багатство.
