Притчі 
Іти Краковом без тебе – однаково, що бути закутаним у морок. Усе навколо ніби опиняється в «підвішеному стані». Афіші театру Баґателя на розі вулиць Кармелітської та Крупнічої, зазвичай кокетливі або ж філософські, абсолютно втрачають своє забарвлення. Поряд – зупинка, на якій завжди дзвінко лунають трамвайні сигнали. Синьобокі потяги роз’їжджаються за кількома різними маршрутами. Ритмічно відчиняються двері, в які швидко забігають пасажири, компостують свої квитки й хапаються за поручні. Трамваї – це те, що мені дуже подобається. Ти знаєш, як я люблю ними їздити. Але коли тебе немає поруч, – ходжу пішки. Мені хочеться, щоби ми теж ось так вбігли в трамвай на тій зупинці…
Закомпостувати два квитки, сісти біля тебе в самому кінці трамвая і крізь прозорі шиби показувати пальцями на голубів, які літають над Плантами, на книгарню «Під глобусом», в якій я часом купую тобі листівки, на міську браму. Проїхатися всього дві зупинки, а потім так само ритмічно, тягнучи тебе за руку, з іншого боку вийти на старий Ринок. Помахати рукою сурмачу на вежі Маріацького костелу, пройтися королівським трактом, споглядати Віслу з мурів Вавельського замку. Потім кататися набережною на роликах, обмастити тебе соусом запіканки з Казімєжу, а захід сонця обов’язково споглядати на одній із лавок у парку Йордана.
Зараз же, ідучи відполірованою бруківкою, у стики якої періодично потрапляють носики взуття, дивишся на всю цю палітру велосипедистів, туристів, зачісок, татуювань. Береш до рук листівки, які пропонують на кожному кроці, зупиняєшся біля засмаглого чи то засмальцьованого від мандрів іспанця. Він розкрив посеред вулиці свій обліплений наклейками з позначеннями десятків країн кофр. Сидить поряд із ним і грає на гітарі мелодійну, якусь таку тужливу, але водночас емоційно приємну музику та щось підспівує в супровід своєю таємничою, морською й далекою іспанською мовою.
А пам’ятаєш, як ми вперше були тут удвох? Неймовірно холодна зима, легкий одяг, червоні щоки, фотографія на тлі ратуші, гарбузовий пиріг із теплим чаєм і нічне годування лебедів. Я ще тоді казав тобі, кидаючи монетку у Віслу, щоб і ти кинула. А ти сміялась і казала, що не віриш у це. Сьогодні я кинув туди дві монетки. Одну за себе, а іншу за тебе… бо йти Краковом без тебе – однаково, що бути закутаним у морок.
