Притчі 
Валя вже грюкнула хвірткою, щоб іти на станцію, коли її гукнула бабуся:
– Валентинко!
Озирнулася. Бабуня метушилася; за нею, мов хвостик, бігала туди-сюди Валина менша сестричка Аліна.
– Ріднесенька, допоможи накрити помідори! Передавали сильний дощ, боюся, щоби кущів не поламав…
Дівчинка обурилася. Адже бабуся добре знала, що сьогодні в онуки заняття з малювання. Не могла раніше згадати про ті помідори?!
– Ну, бабуню, хай Алінка поможе! Бо я спізнюся! А наступна електричка аж за годину! Дощ же ще не скоро, он небо чисте!
– Серденько, таж Алінка ще мала, не впорається!
– А як я в її віці могла впоратись?.. – і Валя помчала чимдуж у напрямку залізниці.
До станції треба йти двадцять хвилин полем. Дівчинка була сердита. Чого, як треба допомогти, то все Валя та Валя! Хай же й Алінка привчається. А вона, старша сестра, уже напрацювалася на тому городі!
Раптом небо зблиснуло, загуркотів грім. Валя вже пройшла чималий шматок поля. «От лихо, зараз під дощ потраплю!» – подумала дівчинка. Найбільше вона боялася, що її вдарить блискавка. У полі ж ніде сховатися… «Вертатися чи йти далі?» – завагалася. Дощ припустив із такою силою, а вітер так шарпонув, що Валі випала з рук торбинка.
І раптом дівчинці стало соромно, як не було ніколи досі. Це ж зараз, у грозу, бабуся натягує плівку над тими помідорами, мокнучи на дощі! А в старої так болить спина, та ще й голова, напевно, – адже перепад тиску… Ні, вони з Алінкою, мабуть, не встигнуть закріпити плівку, і дощ поламає молоді кущики.
Валя щодуху кинулася додому. «Як я могла бути такою байдужою!» – сердилася на себе. Злива не вщухала… «Хоч би встигнути!» – думала, біжучи супроти дощу.
Ось уже й рідна вулиця, ось їхня хата, ось… Але що це? Дощ періщить, плівки не натягнуто, а на городі нікого немає! Валя кинулася в хату, де менша сестричка навколішках стояла коло бабусі. Від побаченого потемніло в очах і забракло повітря.
– Зараз, бабуню, зараз… – шепотіла Аліна. – Таблетка подіє, і все буде добре… Давай разом помолимось…
Старенька лежала на дивані й сонно кліпала очима.
– Серце схопило? – здогадалася Валя. – Я побіжу по лікаря… Ой, а як же теплиці? Хто ж їх накриє?
Старша онука миттю вискочила на вулицю. Куди бігти? «Оце з’їздила на гурток… Бабуню довела до розпачу… А якби й Алінка втекла гуляти до подружок, а бабуня лишилась би сама?»
Але менша сестра не втекла до подружок. Не так, як дехто… «Валю, Валю, і ти ще хочеш стати художницею?! Як ти можеш нею бути, коли ти не бачиш?!»
У гірких роздумах добігла до хати сусіда. Постукала у двері. Ніхто не відчинив. Побігла до іншого – собака кинувся до хвіртки, та хазяйка назустріч не вийшла. У третьому будинку хтось святкував іменини, лунала гучна музика, і Валя довго чекала, поки її помітять чи бодай голос почують. Але не дочекалася…
«А раптом не встигну? – холонуло в грудях у дівчинки. – Раптом не встигну?..»
Нарешті постукала до хвіртки дядька Василя. Загарчав пес. Господар вийшов на ґанок.
– Чом не сидиться вдома в таку годину? – спитав її жартівливо. Але, збагнувши, що дівчинка ось-ось розплачеться, одразу став серйозним: – Що трапилося?
«Ні-ні, тільки не рюмсати! Бо дядько Василь тебе за схлипами не зрозуміє». Валя опанувала себе – і все розповіла. Хоч наприкінці таки не витримала…
– Стривай, зараз щось придумаємо, – заспокоїв її сусід. – Іване! – гукнув він сина. Той надійшов. – Біжи та поможи малій із теплицями, а я з’їжджу по лікаря.
– А… а ви не боїтеся грози? – запитала Валя.
– Чого її боятися? Ми всі в Божій волі, – відповів дядько Василь і рушив до гаража.
А Валя, пораючись коло помідорів, дякувала Богові за те, що послав їй допомогу. Кілька кущів усе ж було понівечено, та дівчина думала тепер про інше – що буде з бабусею? Чи застане дядько Василь лікаря, і чи зможе той до них приїхати?
На щастя, «Запорожець» невдовзі спинився біля їхньої хати, і з нього вийшла жінка в білому халаті.
– Зараз усе гаразд, – сповістила, оглянувши стареньку. – Але ви, дівчата, маєте бабусю берегти. Їй треба більше відпочивати та менше хвилюватися.
Валі на мить здалося – лікарка якось дуже суворо глянула в її бік.
Бабусі невдовзі полегшало. Вона вже дякувала сусідам, що врятували городину. Алінка вийшла провести всіх.
– Вибач мені, бабусю, – стала просити Валя, як лишилися удвох. – Я… я, коли бігла на ту електричку… не подумала, як тобі буде важко… і Алінці… Та… узагалі… була зайнята своїми малюнками… Але відтепер я про тебе дбатиму… Правда-правда, бабусечко… Пробач…
– Бог пробачить, – усміхнулася стара, – перевдягнись, бо ти мокра.
Це пусте, вважала онука. Але бабуня не зводила з Валі погляду, тож довелося мерщій шукати сухий одяг. До того ж Алінка все ходила за старшою й не вгавала: «Швидше, швидше, щоби бабуся скоріше одужала!»
– Бабуню, – Валя присіла навпочіпки біля ліжка, – як би я хотіла стати такою, як ти!
– Років за п’ятдесят будеш, – зітхнула старенька. І зразу перепитала: – Ти суха?
– Суха, бабусечко, суха. Усе гаразд…
Валя глянула на годинник – ой, лихо, бабуня, певно, голодна! І Алінка теж…
«Років за п’ятдесят…» Вона уявила, що вже має сиві коси… і зморшкуваті руки та обличчя… І вдома стільки роботи, що не знаєш, із чого почати… А діти й онуки розбіглися у своїх справах… Їй знову стало так гірко…
– Бабунечко, що тобі зварити поїсти? – Валя кинулася до бабусі. – Може, принести щось почитати? Може…
– А принеси-но мені молока.
Важкий камінь упав із душі дівчинки. А за спиною виросли крила. У бабуні знову теплий голос, як завжди.
Сестри наввипередки побігли до кухні. Валя гріла молоко, а Алінка наливала…
Гроза скінчилася; до вікна зазирнув промінчик сонця. «Помідори», – одразу подумала Валя. Треба вранці не забути відкрити плівку… А зараз – приготувати вечерю. І курей погодувати. І…
А як бабусі вже полегшає остаточно, Валя намалює нову картину. Дівчинка примружилася… Бабусин портрет! На ньому вона буде молодою – і неодмінно здоровою! А поряд – усі, хто її сьогодні рятував. Дядько Василь на своєму чарівному автомобілі, яким миттю довіз до їхнього дому лікарку. Іван, мокрий як хлющ, але вдоволений, що не всі рослинки пошкоджено зливою… Сувора жінка в білому халаті… І Алінка… Ось вона підійшла, обіймає то Валю, то бабуню, радіє, що нарешті все гаразд…
