Притчі 
Він був відомим композитором, професором консерваторії. Високий, поважний, тактовний. Мав багато друзів серед інтелектуалів, у творчих колах. А ще – відкрито ходив до катедри. Довший час не знаходилося нікого, хто б доніс про це у відповідні органи. Все ж викладач радянського навчального закладу. Але таки донесли. Ректорат повинен був відреагувати. Викликали на партійні збори. Ганьбили, а тоді відкрито запитали: «Ходите до церкви?». «Ходжу і ходитиму», – тихо відповів. Це суперечило радянським методам виховання молоді. Вигнали. Далі було безробіття, яке тоді називали «тунеядством» і за яке карали прибиранням вулиць. Виживав завдяки приватним лекціям. Врешті виїхав зі сім’єю до Польщі, бо був поляком.
Син і донька важко адаптовувалися до нового світу. Підлітки бачили багато спокус. Одного разу син прийшов додому пізно, у дивному стані. Коли заснув, батьки побачили сліди уколів на руках. Це їх шокувало. Виявилося, що вже пізно – став залежним. Боролися з цим, як могли. Син поглинув всю їхню увагу і час. Із жахом зауважили, що донька опинилася серед дівчат легкої поведінки. Почала відверто одягатися. Часто від неї пахло алкоголем.
Композитор страждав, занепав духом, змарнів, докоряв собі за переїзд. Щороку приїжджав у Львів до друзів. Ми розділяли з ним його переживання. Він вірив і надіявся. З дружиною гаряче молилися, атакуючи Небо. Довго міг розповідати про паломництва, які вони здійснювали в тому наміренні, про вечірні вервички, про те, що навіть музика тепер є його молитвою.
Останній раз приїхав на похорон нашого спільного приятеля. Запросив мене на каву. Хотілося продовжити час, в якому перебував обом нам дорогий друг. Вийняв згорнений вчетверо аркуш паперу, на якому були слова святого апостола Павла про любов. Я зворушилася. Він знав нашу таємницю.
– А як там у вас, друже?
– Здається, я ублагав Небо. У мене зміни на краще. Син тепер працює волонтером-інструктором для залежних. Став дуже побожним. Він знайшов себе і тому щасливий. Доня вийшла заміж за порядного хлопця. Вже маю внука. Це така радість! Моя музика тепер – це вдячність. Пишу багато і радісно. Приїжджайте, розділите моє щастя. Дружина радітиме. Разом відбудемо реколекції при монастирі. Я такий щасливий, що Небо таки вислухало нашу терпеливу молитву. Вірте і станеться!
