У дитинстві мої ровесники просили у листах до святого Миколая цукерки й іграшки, а я просила, щоб у мене… виросли руки. Я думала: Господь просто забув мені дати їх при народженні, і тепер святий Миколай мусить нагадати Йому про це. Звичайно, руки у мене так і не виросли, але Бог щедро обдарував мене іншими Своїми …
Як і всі хлопчаки, я в дитинстві відчайдушно хотів, щоб у мене був тато. Мій рідний батько, хоч і жив з нами по сусідству, признався до мене як до свого сина лише тоді, коли я став священиком і правив у рідному селі. Я не тамував у своєму серці образи чи докору і щиро, по-синівськи обійняв …
Нашому старшому синові було вже майже три рочки. Після довгих суперечок з аргументами на користь поповнення в сім’ї з боку чоловіка та аргументами проти – з мого боку (важкі перші пологи), все ж вирішили, що народимо братика (так хотіла я) або ж сестричку (за бажанням чоловіка). Надходив Новий рік. Минав заледве 11-й тиждень вагітності. На …
Про те, що малим, ще шестирічним хлопчиком, я захворів на рак, батьки обережно сказали тоді, коли мені було вже 15. Я дізнався про те, що пережив цю страшну хворобу, коли вже все було позаду, коли я цілковито вилікувався. Тоді, у 1992 році, я став одним з перших пацієнтів-дітей в Україні, що подолали лейкемію – рак …
«Ворота надії» – так, за іронією долі, перекладалася українською назва міста, в якому я, український заробітчанин-нелегал, опинився. Опинився сам на сам із жорстокими правилами заробітчанського життя, нечесними на руку роботодавцями-визискувачами, постійним страхом, що мене можуть арештувати і нав’язливими думками: як повернути борги? В Україні мене чекали дружина та маленька донечка. І кредитори, яким я був …
«Ма-ма…» – робить свої перші кроки наша наймолодша Марічка, простягаючи до мене свої рученята. Я підхоплюю її на руки, і лагідне волоссячко донечки витирає сльозу, що скотилася при спомині про Данилка, адже він народився на Богоявлення, і сьогодні йому було б чотири роки… Мій Боже, скільки випробувань випало на долю нашої родини, але завжди Ти …
Не раз у мене в пам’яті виринає спомин: я – студентка Кисловодського медичного училища для незрячих. Мої батьки, як і моя вірна товаришка Іванка Крип’якевич, у Львові, нас розділяють тисячі кілометрів… Це тепер мобільні телефони, електронна пошта, зв’язок через Скайп. А тоді єдиним способом поспілкуватися був міжміський телефонний зв’язок. І ось телефонує мені Іванка: «Чи …
Бог промовляє до нас через людей, яких Він ставить на нашому шляху Станіслав Луцаж. Головні гріхи та блаженства Я йшла засніженими вулицями вечірнього Львова, даючи волю сльозам, що їх тамувала упродовж дня. Сльози обпікали щоки і, скочуючись на хутровий комір, застигали морозяними краплинками. Мені робилося від цього ще холодніше, але поспішати додому чи заходити в …
Притчі