Домашня «Фанта»

Олег Макарович поклав слухавку та сів. «Трошки посиджу, прийду до тями та збиратимусь». Він нахмурив чоло, потер потилицю. Переглянув перелік, що записав протягом бесіди.

«Постільна білизна, два рушники (великий і маленький), теплий халат (жовтий у квіточку), теплі шкарпетки та капці (будь-які), зміна білизни й нічна сорочка (верхня поличка комоду)».

Останній пункт його спантеличив найбільше. Чоловік до кімнати дітей майже не заходив, не кажучи про те, щоб у речах порпатися. А тут така халепа! І, як на лихо, він єдиний залишився на господарстві. Олена (тобто Олена Дмитрівна) – на курсах підвищення кваліфікації разом з іншими вчителями, син Петро поїхав у відрядження до Молдови. А невістка Ганнуся взяла та й до лікарні потрапила. Напередодні ніхто не очікував лиха. Вони гарно вдвох вечеряли, дивилися програму Комаровського. А зранку довелося «швидку» викликати. Невістку зразу забрали, щоби покласти на збереження. Вони навіть не встигли зібратися.

«Зараз, ще трішечки посиджу, а потім усе-усе зберу».

Він колись чув, як Ганнуся читала Петрові жарти, і серед них був такий: «Мій чоловік – моя опора та надія! Доки не побачить на термометрі 37,2». Вони удвох реготали, мов навіжені. Але це правда. Чоловіки, маючи напруженіший і важчий зовнішній досвід – в армії чи бізнесі, виявляються у вихованні дітей чи справах домашніх, тим паче якихось медичних (якщо вони не лікарі, звичайно) набагато полохливішими, ніж жінки. Несміливими, з оберемком сумнівів, забобонів і побоювань. Що робити із сином на турніку, риболовлі чи навіть на кухні – зрозуміло, а от що з донькою (навіть дорослою) у лікарні – ні.

До палати його пустили, але тільки в білому халаті, бахілах і лише на п’ять хвилин. Ганнусі саме поставили крапельницю. Невістка ніяково всміхалася, начебто вибачаючись за клопоти. Олег Макарович бентежився, не знав, куди подіти руки, усе питав, що сказали лікарі, і мовчав. Йому було шкода Ганнусю, він волів якнайкраще допомогти, утішити, але ніколи не вмів виявляти своєї дбайливості й ласкавості, навіть рідним синам у дитинстві. Зараз це його непокоїло ще більше. І він мовчав ще наполегливіше.

Перед тим як піти, спитав, чи хоче невістка чогось особливого, смачненького. І чи можна їй нині взагалі їсти? Ганнуся сказала, що сьогодні – навряд, а завтра після обходу щодо цього пообіцяла зателефонувати.

Новий ранок приніс гарні новини: тривога виявилася марною, на завтра Ганну обіцяли відпустити. В Олега Макаровича відлягло від серця. Він учора ледве вмовив дружину не тікати з курсів, пообіцяв відразу ж зателефонувати, щойно щось стане відомо. Зовсім не телефонувати не зміг, бо хто ж його ще розрадить, як не рідна Оленка. «Петру повідомимо пізніше. Хай працює, усе розкажемо, як мине криза», – змовилися обоє, не подумавши, що він і так щовечора розмовляє з дружиною й, напевне, усе знає.

Після перемов і зітхань полегшення Олег Макарович раптом жахнувся: Ганнуся ж у лікарні зовсім голодна! Миттю набрав її.

– Донечко, пробач старому дурню! Я так зрадів, що в тебе все гаразд, аж навіть забув спитатися, що тобі сьогодні привезти попоїсти.

Ганна розсміялася.

– Нас сьогодні годували вже. На сніданок давали корисну вівсянку та молочний кисіль. Правду кажучи, навіть смачні. Усі дівчата в палаті поз’їдали свої порції. Я не голодна, але дуже хочеться чи то соку, чи то компоту. Чогось смачненького та підбадьорливого.

– І все? Може, бульйону чи супу свіженького?

– Ні, хочеться тільки сиру домашнього та компоту.

– Добре! Усе куплю, приготую та приїду, – пообіцяв свекор.

Поки йшов на ринок за сиром, усе гадав, що б його такого купити – чи соку, чи морсу. Зайшовши до крамниці, почав передивлятися всі пакети на полиці на вміст інгредієнтів. Чого там тільки немає! Уся таблиця Менделєєва. «Ні, купувати не варто!»

Повернувшись додому, одразу поліз до старенького письмового столу розшукувати свою «захалявну книжечку», тобто записник із рецептами, які колись старанно збирав із настінних відривних календарів та періодики, що виписували років двадцять тому.

Листав довгенько. Ого, тут така скарбниця! Давно не зазирав, позабував усе. А колись йому дуже подобалося дивувати молоду дружину всілякими витребеньками та смаколиками. Домашнє згущене молоко, корейські салати, курка в меду, консервований гострий перець, корисні морквяні цукерки, маринована риба, голландський сир, свиняча тушонка, різновиди морозива, грибні страви, навіть торти й муси. Гей! Знайшов нарешті! «Домашня фанта».

«У складі морква, апельсини, лимони, цукор та вода. За цитрусовими знадобиться ще раз вийти на ринок, але то вже тепер не страшно. Тепер я знаю, чим розрадити вагітну невістку!»

Готувалося легко та з натхненням, як у давні часи, навіть почувався так само добре – неначе скинув із плечей десяток років чи навіть більше.

Чоловік почистив моркву та апельсини, підготував окріп, поставив варитися. Потім усе подрібнив, знову закип’ятив води, тепер уже більше. Додав цукру, овочево-фруктову суміш, довів до кипіння. Як трохи захололо, процідив та додав свіжовичавленого лимонного соку. Скуштував, сподобалося. Перелив у трилітрову банку, вирішив, що остаточно охолоне на вулиці, та й поїхав до лікарні.

«Фанту» пили всі дівчата в палаті. В якусь мить Олег Макарович навіть злякався, що Ганнусі забракне втамувати спрагу. Але згадав, що вдома ще вдосталь, а завтра він її забере додому, то й наливав щедрою рукою в різнобарвні дівчачі горнятка.

Зайшла медсестра, побачивши пацієнток із «фантою», почала гримати, але почувши рецепт, побігла за олівцем і папірцем, щоби записати.

Олег Макарович почувався зовсім добре: жартував, давав кулінарні поради, розповідав старі байки. Але досить швидко почав збиратися додому. Ганнусині сусідки аж засмутилися.

– Вибачайте, дівчатка! З вами дуже добре. Але я, як свою старовинну записну книжечку переглянув, рецепти передивився, у мене настрій такий створився! – бачте, віршами заговорив. Мене додому аж тягне. Якесь натхнення кулінарне охопило! Хочу приготувати всілякого смачного. Завтра Ганнусю забирати, увечері дружина повернеться, а після – син із відрядження має приїхати додому. А я ж – господар, чи то як? Треба підготуватися!

– То дочекайтеся мене, я ж допоможу завтра. Чи то навчуся? – Ганнуся примружила очі, і в її погляді свекор побачив хитринку та смішинку водночас.

Він відповів усмішкою, ласкавою, мов промінь.

– Звичайно, допоможеш, красуне!

Обійняв її на прощання та, наче молодий козак, упевнено й швидко попрямував до виходу під теплими поглядами майбутніх матусь.

Рецепт: Домашня «Фанта»

Інгредієнти:

• морква – 5 штук;
• апельсин великий – 2 штуки;
• лимонний сік – 100 мілілітрів;
• цукор – 700 грамів;
• підготовлена кип’ячена вода – 7 літрів.

Апельсини й моркву почистити, помити. Моркву порізати на чотири частини. Закип’ятити один літр води, вкинути моркву та апельсини, варити двадцять хвилин. Коли охолоне, моркву потерти на тертушці, апельсини дрібно порізати та збити міксером.

Окремо закип’ятити шість літрів води, додати цукор, влити відвар та подрібнені апельсини й моркву. Ще раз закип’ятити. Охолодити, процідити, додати за смаком лимонного соку (або лимонної кислоти).

Найкраще смакує під гарні новини чи дружні балачки.

Зміст