Притчі 
(від англ. gentle – ніжний)
Тато проводжає мене на вокзал. Я казала, що сама впораюсь, час є й речі не важкі, але він наполіг. Застав мене зненацька словами: «Це щоби ти не почувалася самотньою, щоби не лізли дурні думки в голову. Буде ще й на нашій вулиці свято». Я відірвалася від метушні перед дорогою. Чому його раптом «пробило»? У мене немає хандри незаміжньої дівчини, і ми обоє по життю не страждаємо зайвими сентиментами. Мені подобається, що ми схожі. І зовні і характерами.
Тато несе наплічник і сплачує за мене проїзд у маршрутці, а сам їде по пенсійному. Говоримо про щось… Розмова із тих, що не запам’ятовуються, однак залишають у серці тепло. Далі йдемо містом під руку. Ніколи не соромилась так ходити з татом.
Потяг ще не прибув, тож він набирає маму. Звітуємо про поточний стан справ, і тато напівжартома (він часто так говорить) питає: «Кохана, можна тебе запросити сьогодні на побачення?» Вони домовляються про зустріч, а я всміхаюся. Тато недавно почав так робити, і мені якось мило за цим спостерігати.
Він благословляє мене в дорогу, цілує й подає наплічник у вагон. Чекає, щоб я побачила через вікно, як він махає мені рукою на прощання і йде.
Що то було?
Моя мандрівка видалась доволі незатишною, і коли в голову починали лізти дурні думки, гідна відсіч їм уже була вготована татом.
Я теж тебе люблю.
