Господній рахунок

Стареньку жінку в критичному стані вночі привезла «швидка» в лікарню Швидкої допомоги з діягнозом «гнійний панкреатит», який міг прорвати вже від стрясання в машині. Стареньку посадили в інвалідний візок, взяли документи і, перевіривши кров, скерували в хірургію. Операцію треба було робити негайно. Втомлений хірург ледь стояв на ногах. Йому залишилася година до кінця зміни. День був важким, а тут привезли важку стареньку, та ще й якусь дивну. «Чи то бездомна, чи то бідна інтелігентка… якась дивакувата, – думав хірург. – Зі старими завжди проблема, отак кляпне мені в кінці зміни і виправдовуйся перед завідувачем. Лікар наступної зміни ще не прийшов…».

Зрештою голосно і різко запитав: «Ви хочете, щоб вас оперував я (а я ледве стою на ногах – у мене лишилася година до кінця зміни) чи за годину прийде інший лікар і вас прооперує?».

– Лікарю, а чи потрібна операція? – тихенько запитала старенька.

Він не міг сказати неправди, адже був добрим хірургом, любив і знав свою роботу.

– Потрібна, і негайно. Вирішуйте – часу на розмови нема.

– Лікарю, а скільки то коштуватиме? – зовсім тихенько запитала.

– Чи я вас про це питаю? Вирішуйте швидко: я чи хірург наступної зміни? – майже закричав.

«Здається, я зробив все, щоб її налякати і щоб зі страху вона відмовилася, – подумав. – Хочу впасти в ліжко».

На хвилинку заплющив очі, втомлені від операційних ламп. Раптом почув тихий, але рішучий голос: «Оперуйте. Я хочу, щоб оперували ви». Різко відвернувся і майже побіг в операційну. Сестри повезли хвору готувати до операції.

Оперуючи, він зрозумів, що в останню хвилину врятував їй життя. Похвалив за це сам себе. Не чекав ніяких грошей. По одязі бачив, що бідна. Наступного дня провідав стареньку в палаті. Чемно і тихенько вона лежала на одному з восьми ліжок у найбіднішій палаті, з обдертою стелею, що затекла від осінніх дощів. Пахло потом, кров’ю, сечею, хлоркою і ще бозна-чим. З-під простирадла стирчала гумова трубка, по якій стікала жовч. Усміхнулася лікарю. Чомусь відчував до неї симпатію. Вона стала його успіхом, одним із щаблів його фахового росту. Була терпелива і витривала. За день раптом сказала: «Лікарю, оскільки я вже тут змушена лежати, то прооперуйте мені вени на ногах». Розсміявся. Подумав, жартує. Підняв простирадло. Ноги справді потребували операції. «Дивна пані, щось у ній таке є», – подумав. Прооперував її під місцевим наркозом.

Старенька швидко одужувала. Рідних не мала, але щоразу якісь люди приносили їй їжу, перестеляли постіль, виносили брудну білизну. Настав день виписки. День, коли вручають конверти. Лікар чомусь навіть боявся його, щоб не змусити її почуватись ніяково, що не має грошей. Думав уникати її. Підстерегла його в ординаторській.

– Хочу вам дуже подякувати і чим можу віддячити.

Почав віднікуватись, махати руками.

– А скажіть, які проблеми у вас, як у лікаря?

Розповів про брак медикаментів, бинтів, інструментів, навіть вати. Попросила список. Здивувався. Наполягала. Написав на цілу сторінку. Взяла листок, згорнула вдвоє. Ще раз подякувала. Хтось приїхав за нею. Лікар залишився з дивними відчуттями: гордість за вдалу операцію, радість врятованого життя і задоволення, що цим відчуттям не перешкодили гроші.

Як здивувався, коли за місяць на рахунок лікарні на його ім’я з Англії прийшло 2000 американських доларів із листом-подякою за лікування заслуженого політв’язня. Отак Господь винагороджує за чистоту серця!

Відтоді в лікарні Швидкої допомоги про кожного безпритульного про всяк випадок дбають. Ану ж?!

Наступна

Утішитель

Андрій полюбив свою майбутню дружину Лесю ще юнкою. Він затягнув її у свій світ музики, ... Читати далі

Попередня

Шлях від узалежнення до Бога

Про те, що мій друг – хронічний алкоголік, я дізналася не одразу. Ніколи не бачила ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *