Вступ

Ці казки призначені для дорослих. Не тому, що там є щось «заборонене», а тому, що мова автора не зовсім зрозуміла дітям. Писати для дітей набагато складніше, принаймні тоді, коли письменник не вдає з себе дитини і готовий вислухати негативні судження справжніх дітей – найсуворіших літературних критиків, і, можливо, єдиних таких, які ще існують.

Як уже зазначав, ці казки я написав не для дітей, бо не вмію для них писати. Вони, мабуть, більше сподобаються дорослим. Кажу «мабуть», бо вірю, що ще є багато дорослих, які в глибині душі залишилися дітьми. Хай там що, та я таки переконаний, що сьогодні саме дорослі – більше, ніж діти – мають потребу лагіднішати, зворушуватися та мріяти.

Можливо, все сказане – тільки витвір моєї уяви, але ілюзії – це також частина гри, тому що наївність, а точніше – дух дитинства, завжди супроводжували мене у житті, і в цих казках я поринув у них з головою.

Не знаю, та й не можу знати, який сенс у тому, щоб видавати мої казки, і чи є він взагалі. Дуже багато років я мав привілей, дуже нелегкий, видавця, який вибирає, оцінює, схвалює або відкидає; і тепер, опинившись на місці автора, мені є важко. Іншими словами, я не знаю, чи захотіли б видавці мене публікували. Саме тому висловлюю щиру подяку всім тим, хто повірив у мене і намовив видати ці казки.

Залишається ще зробити тільки одне зізнання: перечитуючи ці сторінки, я отримав величезне задоволення і сподіваюся, що вони будуть близькі і зрозумілі кожному читачеві. Це найбільше, що можна очікувати від доброго читання. Принаймні я так думаю.

П’єро Ґрібауді

Зміст