Притчі 
– Наталко, привіт!
– Ого, оце так несподіванка, привіт, Любочко! Дай-но я тебе обійму!
– Ти теж на свято приїхала?
– Так, з родиною, он мої син, чоловік та дочка.
– Я теж із чоловіком та його батьками, культурна програма вихідного дня.
– Молодці! Я та-а-а-к рада тебе бачити! Скільки ж часу минуло?
– Ми зі школи не бачились, це вже років вісімнадцять чи двадцять!
– Не кажи про це вголос! Страшно уявити собі! Добре, що хоч упізнали одна одну.
– Твоя правда!
– Слухай-но, обміняймося номерами телефонів та якось іншим разом побачимося, щоби був час наговоритися.
– Згодна! Наступного тижня я маю вільний графік. Поки великі проекти позакінчувалися, тож я майже вільна. Якщо ти матимеш час – побачимося.
– Супер! Тоді до зустрічі.
* * *
– Альо, Наталко, привіт. Ти домашку зробила? Пішли до парку. Погода така кльова, я нову спідницю вдягну, мама подарувала на перше вересня.
– Привіт, Любко! Мені тільки укр. мова залишилась, але я швидко впораюся, давай за півгодини біля воріт парку. Я теж нові джинси вдягну з такої нагоди.
– Ти любиш осінь?
– Оце таку, як у листопаді, – усюди бруд… Мити черевики щодня… Мряка, нескінченний дощ, зранку неможливо розплющити очі? Ні!!!
– Та ж ні! Таку ласкаву, коли сонце не пече, а зігріває. Ліс убирається в жовтогаряче та багряне, небо прозоре-прозоре, і можна вдягнути новий светрик – похвалитися трошки.
– Ти так кажеш, бо в тебе день народження у вересні, то ти осінь і полюбляєш.
– Можливо. А ти ні?
– Я погоджуюся, що теплий золотавий осінній день дуже красивий. Але в цілому – ні, не люблю.
* * *
– Любо, я така рада, що ти вибралася до мене в гості! У мене завжди стільки клопоту, що я до тебе збиратимусь ще декілька років… Ой, це мені? Які чудові квіти!
– У тебе ж день народження щойно минув.
– Так. Ти пам’ятаєш? Здорово… Тільки з роками менше радієш святу, а то й зовсім не хочеш, щоби про нього хтось згадував.
– Облиш. Плин часу не повернути. Краще змиритися й отримувати задоволення від кожної окремої пори життя.
– Слухай, а заберімо Катеринку зі школи та ходімо до скверу. День такий лагідний. Хочеться до сонця.
– Гарна ідея! Ідемо, звичайно… Як твоя родина? Як кар’єра?
– Малеча пішла в перший клас. Збирали майже місяць! Поліклініки, батьківські збори, форми, ранці, блузочки-панчішки, канцелярія. Моя мама каже, що з нами – малими – було набагато простіше й дешевше… Віталька вже дорослий – в одинадцятий пішов. Тут інші хвилювання: куди вступати? Обрали декілька цікавих факультетів у двох вишах, уже з’ясували, що треба підтягти, шукаємо репетиторів… Чоловік мій працює аудитором у міжнародній компанії, він старший за мене майже на десять років, спокійний, стабільний. Чого ще бажати? А я після школи вивчилася на економіста, трохи попрацювала, а після Віталіка перевчилася на психолога. Мене це завжди цікавило, от тепер маю професію, яка мені подобається, спеціалізуюся на стосунках. Дітлахами займаюся, для мене це найцікавіше… Що ж я оце все торохчу… Як ти? Як життя склалося?
– Теж багато всього. Перший шлюб не склався, це вже другий. Ми з теперішнім чоловіком зустрілися, коли вже стали зрілими людьми. І це для нас цінно. Кожен має власний багаж помилок. Тож тепер поводимося мудріше, спокійніше, етичніше. Дітей немає, але плануємо. У кар’єрі все дуже добре. Я відомий, як кажуть, у вузьких колах фотограф. Працюю переважно з тематикою машин та механізмів, точніше – автомобілів, співпрацюю з декількома популярними автовиданнями й не лише українськими. А чоловік – головний редактор чоловічого журналу. Таке в нас творче подружжя.
– Авжеж. Молодці. Хто б міг подумати! Але ж ти з дитинства мріяла дійти до національної збірної з жіночого футболу?
– Не склалося. Суглоби не дозволили. Та, може, і на краще. Робота мені моя дуже подобається, чоловік – найкращий у світі, то чого шкодувати про минуле?
– Зараз Катруся тебе потягне до свого улюбленого пам’ятника Котофейовичу, а потім – до дитячого кафе на морозиво. Нам їх не минути. Це таким своєрідним екскурсійним маршрутом прогуляєшся, нетуристичними місцями Житомира.
– То й добре! Я залюбки відвідаю гарні секретні куточки міста. А кава з чимось солоденьким – це така насолода!
* * *
– Слухай, Наталко, так смаколика якогось хочеться. Трубочку з кремом… Або те… бісквітний трикутник із повидлом, який чомусь назвали «Союзним»? А грошей немає.
– А навіщо купувати? Самі зробимо!
– Як самі? А що зробимо?
– Батьки минулого тижня з гостей тістечко «картопля» приносили. Дуже смачне було! Мама говорила, що навіть рецепт розпитала. Казала, що потрібні сухарі, згущене молоко та какао. Мені здається, усе. Готується дуже легко! Я покажу.
– Так, це має бути смачно!
– А я тобі що кажу!
– Мерщій до мене! Удома все є – навіть згущенка! І до мене ближче.
* * *
– О, дивись, «картопля»! Пам’ятаєш, Любо?
– Ще б пак! Нам тоді було ліньки твоїй мамі зателефонувати, вирішили самостійно куховарити. І забули покласти масла.
– Так! Намішали сухарів зі згущенкою, обкатали кульки в какао й поставили до холодильника. Час плине, а тістечка не застигають. Навіть навпаки – розпливаються в пласкі коржики.
– Але ж їли та ще й прицмокували!
– Так, замазурились, мов чортенята. Я згущеним молоком разом із какао заляпала нові джинси. Удома від мами так влетіло…
* * *
– Смачно?
– Страшенно!
– Не можу тільки збагнути, чого не вдалися саме «картопельки»… Та нічого, ти ж хотіла солоденького – ось, отримуй.
– Дякую, Наталко, ти – справжня подруга! Ще й батьків потішу – залишу їм по солодкій калюжці.
* * *
– А ти вдома робила потім «картоплю»?
– Ти знаєш, ні. Якось частіше пиріжки чи торти – те, що діти замовляють. А ти?
– Я теж ні, навіть не збагну чого. А в кафе іноді замовляю. Мені це тістечко подобається.
– То що, Любове, може, тепер до нас? Виправляти дитячі помилки?
Рецепт: Тістечка «Картопелька»
Інгредієнти:
- здобні ванільні сухарі – 600 грамів;
- цукор – 250 грамів;
- молоко – 250 мілілітрів;
- какао-порошок – 2 столові ложки з гіркою;
- масло – 150 грамів;
- коньяк – 2-3 столові ложки.
Сухарі перемолоти в крихту. Перемішати цукор із какао, додати до молока, закип’ятити (можна замінити згущеним молоком, теж розігріти). Зняти з вогню, додати масло. Поки суміш гаряча, перемішати її із сухарями. Тоді ж додати коньяк, якщо тістечка готуються для дорослих. Ретельно перемішати, дати настоятися двадцять хвилин за кімнатної температури. Руками сформувати продовгуваті «картопельки», обваляти в какао-порошку, поставити в холодильник застигати. Можна маленькими шматочками масла прикрасити «картопельки» «пагінцями».
Смакує просто фантастично на святкуванні дня народження власної дитини.
