Клуб «99»

Жив собі колись дуже сумний король, в якого був слуга, і, як будь-який слуга сумного короля, він був дуже щасливий. Щоранку слуга приносив королю сніданок і будив його, наспівуючи й мугикаючи веселі пісні трубадурів. Його обличчя розпливалось у посмішці, а ставлення до життя завжди було спокійним і радісним. Одного дня король покликав його до себе.

– Паже, який секрет твоєї веселости? – запитав він.

– У мене немає жодного секрету, Ваша Величносте.

– Не обманюй мене, паже. Я наказував рубати голови і за менші провини, ніж брехня.

– Я не обманюю вас, Ваша Величносте. У мене немає жодного секрету.

– А чому ти завжди веселий, завжди щасливий, га? Чому?

– Ваша Величносте, у мене немає причин сумувати. Ваша Величність робить мені велику честь, дозволяючи мені прислуговувати вам. Моя дружина і мої діти живуть у будинку, який виділив мені королівський Двір, ми маємо в що одягатися і що їсти, а крім того, Ваша Величність час від часу преміює мене кількома монетами для задоволення наших бажань, чому б я не мав бути щасливим?

– Якщо ти негайно не відкриєш мені свою таємницю, я накажу відрубати тобі голову, – скипів король. – Ніхто не може бути щасливим з причин, які ти назвав.

– Але, Ваша Величносте, не існує ніякої таємниці. Ніщо б мені не сподобалось більше, як зробити вам приємність, і немає нічого такого, що б я від вас приховував…

– Йди геть. Йди, поки я не покликав ката!

Слуга усміхнувся, зробив реверанс і вийшов з кімнати.

Король неначе збожеволів. Йому ніяк не вдавалося втямити, як його паж міг почуватися щасливим, користуючись позиченим, одягаючись у ношену одежу і харчуючись залишками зі столу придворних.

Нарешті заспокоївшись, король покликав наймудрішого зі своїх радників і розповів йому про ранкову розмову.

– Чому він щасливий?

– Ах, Ваша Величносте, це тому, що він є поза клубом.

– Поза клубом?

– Саме так.

– І саме це робить його щасливим?

– Ні, Ваша Величносте, це не робить його нещасним.

– Значить, як я розумію, перебування в клубі робить людину нещасною?

– Так.

– А як він звідти вийшов?

– Він ніколи туди не входив!

– Що ж це за клуб?

– Це клуб під назвою «99».

– Правду кажучи, я тебе зовсім не розумію.

– Єдиний спосіб, щоб ви могли зрозуміти – це показати вам усе в дії.

– Як?

– Зробивши так, щоб ваш паж увійшов у цей клуб.

– Саме так!!! Змусимо його туди увійти.

– Ваша Величносте, ніхто не може нікого змусити увійти в цей клуб.

– Тоді доведеться його обдурити.

– Ви не помилились, Ваша Величносте. Якщо ми створимо для нього нагоду, він сам увійде в клуб.

– Але він не усвідомить, що це робить його нещасливим?

– Та ні, усвідомить.

– Тоді він туди не увійде.

– Він не зможе цього уникнути.

– Ти кажеш, що він усвідомить своє нещастя через те, що увійде в цей дивний клуб, і що він туди увійде в будь-якому разі і не зможе вийти?

– Саме так. Ваша Величносте, ви готові втратити чудового слугу задля того, щоб зрозуміти, як працює цей клуб?

– Так.

– Гаразд, сьогодні вночі я зайду за вами. Ви повинні приготувати шкіряний мішечок з 99 золотими монетами, ні більше ні менше. Рівно 99!

– Що ще? Взяти охорону про всяк випадок?

– Тільки шкіряний мішечок, Ваша Величносте. До вечора.

І він пішов. Тієї ночі мудрець зайшов за королем. Разом вони прослизнули до двору палацу і сховалися поряд з будинком пажа. Там вони стали чекати світанку. Коли в будинку загорілася перша свічка, мудрець вхопив мішечок і пришпилив до нього записку, в якій мовилось: «Цей скарб є твоїм. Це – винагорода за те, що ти – добра людина. Користуйся ним і нікому не розповідай, як ти його знайшов».

Потім він прив’язав мішечок з папірцем до дверей слуги, постукав і знову сховався.

Коли паж вийшов, мудрець і король стали слідкувати з-за кущів за тим, що відбувається. Слуга побачив мішечок, прочитав папірець, потряс мішечком, і, почувши металевий дзвін, здригнувся, притис мішечок до грудей, роззирнувся на всі боки від дверей і увійшов у дім.

Мудрець і король принишкли біля вікна, щоб побачити, що ж відбуватиметься далі.

Слуга згорнув зі стола все, що на ньому було, залишивши тільки свічку.

Він сів і висипав вміст мішечка на стіл. Він очам своїм не повірив – це була гора золотих монет!

Він, котрий ніколи в житті не тримав у руках жодної золотої монети, зараз мав їх цілу купу. Паж торкався їх, складав у купки, гладив і спрямовував на них світло свічки, дивлячись, як вони виблискують. Збирав їх і розкидав, складав у стопки. Так, бавлячись і розважаючись, він став складати стопки по десять монет.

Одна стопка по десять, дві стопки по десять, три стопки, чотири, п’ять, шість… і так він додавав 10, 20, 30, 40, 50, 60… аж поки не склав останню стопку: 99 монет!!!

Його погляд пробіг спочатку по столу, шукаючи ще одну монету. Потім по підлозі і нарешті в мішок.

«Не може бути», – подумав він.

Він поставив останню стопку монет окремо від інших і переконався, що вона була нижчою.

– Мене обікрали! – вигукнув він. – Обікрали, кляті!!

Він ще раз пошукав на столі, на підлозі, в мішечку, серед свого одягу, вивернув кишені, переглянув меблі, але не знайшов те, що шукав.

На столі, наче глузуючи з нього, одна блискуча гірка нагадувала йому, що золотих монет було 99. «Тільки 99».

«Це великі гроші, – подумав він. – Але мені бракує однієї монети. Дев’яносто дев’ять – це неповне число, – думав далі він. – Сто – ось повне число, а дев’яносто дев’ять – ні!»

Король та його радник спостерігали за всім через вікно. Обличчя пажа було вже не тим, що раніше, брови насупились, а риси напружились, очі стали маленькими і зморшкуватими, а на устах з’явилась страшна гримаса, що аж стало видно зуби. Слуга згорнув монети назад у мішечок і роззирнувся на всі боки, остерігаючись, щоб хтось із домашніх його не побачив, він сховав мішечок між дровами. Потім узяв папір і перо та став робити розрахунки.

Скільки часу доведеться заощаджувати слузі, щоб купити монету номер 100?

Він увесь час говорив сам із собою на повний голос. Він був ладен важко працювати, щоб придбати її. А потім, можливо, йому й не доведеться працювати. Маючи сто золотих монет, людина може залишити роботу. Маючи сто золотих монет, людина є багатою. Маючи сто золотих монет, можна жити спокійно.

Паж підвів рахунок. Якщо він працюватиме і заощаджуватиме з зарплатні і якихось додаткових грошей, які він отримував, то за одинадцять-дванадцять років збере необхідну суму.

«Дванадцять років – це великий строк», – подумав він.

Можливо, слід попросити дружину, щоб та на якийсь час підшукала собі роботу в селі. Та й він сам, зрештою, закінчивши роботу в палаці о п’ятій вечора, міг би працювати понаднормово до ночі і отримувати за це додаткову плату.

Підвів рахунок: об’єднавши його заробіток та заробіток дружини в селі, ці гроші він міг би зібрати за сім років.

Але це дуже довго!!!

Можливо, він міг би відносити в село і продавати там за декілька монет те, що залишалося від їжі.

А взагалі, чим менше вони їстимуть, тим більше їжі можна буде продавати… продавати… продавати…

Наставала спека. Для чого їм стільки зимового одягу? Для чого мати більш ніж одну пару черевиків?

Це було б принесенням себе в жертву, але за чотири роки обмежень він здобуде свою соту монету.

Король і мудрець повернулись до палацу.

Так паж увійшов у клуб «99»…

Протягом наступних місяців слуга втілював свої плани так, як задумав був тієї ночі.

Одного ранку паж увійшов до королівської опочивальні, гримаючи дверима, буркочучи, в поганому гуморі.

– Що в тебе сталось? – запитав король добродушно.

– Нічого не сталось, нічого.

– Раніше, не так давно, ти постійно сміявся і співав.

– Я ж виконую свою роботу? А що ви хотіли, Ваша Величносте, щоб я був і вашим блазнем, і вашим трубадуром?

Не минуло багато часу, як король звільнив свого слугу. Бо ж неприємно мати пажа, який завжди в поганому настрої.

Невідомий Автор

Мораль: І ти, і я… і всі ми були виховані в цій безглуздій ідеології: «Нам завжди чогось бракує, щоб відчувати повноту… нам завжди потрібно чогось досягати, щось здобувати, доповнювати… і тільки після того, як ми чогось досягнемо, щось здобудемо і доповнимо, нам можна буде насолоджуватись тим, що ми маємо». Тому нас навчали: «Щастя повинне зачекати, поки ми не доповнимо те, що бракує…» А оскільки нам завжди чогось бракує… (а якщо ми самі так не вважаємо, то хтось обов’язково береться нам це довести), то ми ніколи не можемо повноцінно насолоджуватись життям.

Але що відбулося б, якби в наші життя прийшло просвітління? Якби ми усвідомили, ось так, раптом… що наші 99 монет є цілісним скарбом, що нам нічого не бракує, що ніхто нічого в нас не відібрав, що ні 100 ні 99 не є круглими числами, що все це – лише пастка, сир у мишоловці, щоб ми залишались немудрими, щоб ми тягли цей віз, втомлені, пригнічені, нещасливі або скорені.

Пастка створена для того, щоб ми ніколи не переставали чогось домагатись, і щоб усе залишалось на місці… вічно на місці!

Скільки всього змінилося б, якби ми вміли насолоджуватись нашими скарбами… ТАКИМИ, ЯКИМИ ВОНИ Є!!!

 

Наступна

Посміхнися

НАГРІВАЧ СИДІННЯ Один хлопець жив разом зі своїм батьком, між ними склалися надзвичайні, особливо добрі ... Читати далі

Попередня

Зірка

МОЖЛИВО, ВІН ПРОСТО ХОТІВ ТЕБЕ ПІДБАДЬОРИТИ Двоє чоловіків, обидва тяжко хворі, лежали в лікарняній палаті. ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *